Читаем Втрачений символ полностью

Увійшовши до свого кабінету, Ленґдон здивовано побачив, що від Пітера прийшов іще й факс.

Пітер Соломон

Секретаріат

Смітсонівський інститут

Доброго ранку, Роберте!

Мені негайно треба з тобою поговорити. Будь ласка, зателефонуй мені сьогодні вранці, як тільки зможеш, за номером 202-329-5746.

Пітер

Ленґдон одразу ж набрав номер і сів за свій різьблений дубовий стіл ручної роботи, чекаючи, поки їх з'єднають.

— Офіс Пітера Соломона, — почувся знайомий голос помічника. — 3 вами говорить Ентоні. Чим можу допомогти?

— Привіт, це Роберт Ленґдон. Ви залишили мені повідомлення...

— Так, професоре Ленґдон, — з відчутним полегшенням відповів молодик. — Дякую, що передзвонили так швидко. Зараз я скажу йому, що ви на лінії. Вас перевести в режим очікування?

— Звісно.

Чекаючи, поки його з'єднають із Соломоном, Ленґдон дивився на ім'я Пітера на шапці листа зі Смітсонівського інституту і мимоволі посміхнувся. «У клані Соломонів майже не було ледацюг». Генеалогічне дерево Пітера рясніло іменами заможних бізнесових магнатів, впливових політиків та великої кількості видатних науковців, а деякі були навіть членами Лондонського Королівського наукового товариства. Єдиний з нині живих родичів Пітера, його сестра Кетрін, вочевидь успадкувала науковий ген, бо була провідною фігурою в недавно виниклій дисципліні, що називалася ноетична наука.

«Для мене це як китайська грамота», — подумав Ленґдон і посміхнувся, згадавши минулорічну вечірку, що влаштовував Пітер, коли вона марно намагалася стисло пояснити йому сутність ноетичної науки. Ленґдон довго і уважно слухав її, а потім резюмував:

— Як на мене, то це більше схоже на магію, аніж науку.

Кетрін грайливо підморгнула.

— Вони набагато ближче одна до одної, ніж вам здається, Роберте.

Аж ось до телефону повернувся асистент Соломона.

— Вибачте, але лінія містера Соломона ще не звільнилася після селекторної наради. Тут у нас сьогодні вранці виник невеличкий хаос.

— Та які проблеми! Я передзвоню пізніше.

— Взагалі-то містер Соломон попросив мене ввести вас у курс справи — чому він хотів з вами зв'язатися. Ви не заперечуєте?

— Звісно, що ні.

Асистент шумно втягнув повітря.

— Можливо, вам, професоре, відомо, що кожного року тут, у Вашинґтоні, керівництво Смітсонівського інституту влаштовує приватний святковий вечір, щоб вшанувати наших найщедріших спонсорів та прихильників. Сюди запрошують також чимало представників культурної еліти нашої країни.

Ленґдон знав, що його банківський рахунок мав надто мало нулів, щоби його можна було зарахувати до культурної еліти, але, попри це, раптом Соломон зажадав запросити на свято і його.

— Згідно з традицією, — вів далі асистент, — вечері передуватиме програмна промова. Для виголошення цієї промови нам пощастило орендувати Національний зал статуй.

«Найкраще приміщення в усьому окрузі Колумбія», — відзначив Ленґдон, пригадавши, як колись слухав лекцію у цьому напівкруглому залі. Важко було забути широку бездоганно-правильну підкову з п'яти сотень складаних стільців, оточену тридцятьма вісьмома статуями на повний зріст. Колись ця зала слугувала приміщенням палати представників Сполучених Штатів.

— Проблема полягає ось у чім, — пояснив асистент. — Наша речниця несподівано захворіла і щойно поінформувала нас, що не зможе виголосити промову. — Помічник Соломона ніяково замовк, а потім продовжив: — Це означає, що нам украй потрібен речник, який зміг би її замінити. І містер Соломон сподівається, що ви зголоситеся це зробити.

Ленґдон швидко оцінив свої можливості.

— Я? — Цього він аж ніяк не очікував. — Не сумніваюся, що Пітер зможе знайти набагато кращу заміну.

— Ви — найперша кандидатура для містера Соломона, професоре, до того ж ви занадто скромно себе оцінюєте. Гості інституту із захопленням вислухають вас, і містер Соломон вважає, що ви могли б, скажімо, прочитати ту саму лекцію, що і на каналі «Букспен-Тіві» кілька років тому. У такому разі вам не довелося б нічого заздалегідь готувати. Він сказав, що та ваша лекція стосувалася символізму в архітектурі столиці нашої країни і для очікуваної аудиторії кращої теми годі й шукати.

Та Ленґдон не розділяв упевненості асистента.

— Наскільки я пам'ятаю, в цій лекції більше йшлося про історію масонських споруд, а не про...

— Так! Саме так! Наскільки вам відомо, містер Соломон є масоном, як і багато хто з його друзів-фахівців, які будуть гостями на цьому прийомі. Певен, що вони залюбки послухають вашу розповідь на цю тему.

«Мушу визнати, що це й справді буде легко», — подумав Ленґдон, бо він зберігав конспекти геть усіх лекцій, які коли-небудь читав.

— Що ж, я подумаю. А на яку дату призначено цю подію?

Асистент прокашлявся і ніяково промовив:

— Взагалі-то, пане професор, на сьогоднішній вечір.

Ленґдон не втримався і розсміявся.

— Сьогодні увечері?