Читаем Untitled.FR11 полностью

Трагедію українського народу, який переживає розкол, драматург втілив в образі родини Сліпченків. Люди, об’єднані кровними зв’язками, розкидані по різні сторони політичних барикад. У п’єсі синтезовано два різновиди конфлікту: зовнішній та внутрішній^ «Людиною революції» (за визначенням М. Жулин-ського) є головна героїня твору Софія Сліпченко, чий образ став одним із перших у галереї «заблуканих героїв», яку згодом по-

повнили трагічні постаті, створені Г. Косинкою, М. Хвильовим, М. Кулішем... Герої п’єси дискутують, обстоюють власні переконання, захищають ідеали й платять за це інколи навіть власним життям. Кожен із персонажів, за влучною характеристикою М. Кудрявцева, стає своєрідним «рупором ідей*. Зважаючи на цю суттєву прикмету художнього мислення, що присутня майже в усіх його драматичних творах, Володимира Винничен-ка називають одним із фундаторів «драми ідей» в українській літературі.

і Софія та її брат Тихін підтримують більшовицьке підпілля, а решта братів і голова родини Микита Іванович Сліпченко готові пожертвувати життям заради самостійності України. Момент політичного прозріння для Софії настає в трагічну мить розправи повсталих більшовиків з тими, хто не примирився з втратою української державності. Серед можливих жертв — її батько та брат. Зображуючи більшовицьких лідерів Грінбер-га, Сємяннікова та інших, драматург наголошує на їхній підступності, жорстокості, ворожості до всього українського (читач обов’язково зверне увагу на епізод з портретом Шевченка).

Один із кульмінаційних моментів драми: Софія і Тихін читають листа, отриманого від батька. Домінантним словом, на яке і припадає усе його смислове навантаження, є — «братовбивці». Старий Сліпченко простими та пекучими словами пише про справжні масштаби репресій та їхній характер. Батько кидає в обличчя дочці слова звинувачення: «Ти зрадниця. Ти продала свою націю...». Софія усвідомлює увесь трагізм ситуації. Саме вона і є тією людиною, котра опинилася «між двох сил».

Не менш трагічною є постать Тихона, котрий говорить про те, що Софія відчуває вже давно: «Тепер ти бачиш, що більше так не можна? Бачиш? Я весь вимучився. Ти теж. Ми чужі і там, і тут». Коли ж Тихін пропонує Софії утекти (її чекає Грінберг з кіньми), то героїня відповідає: «Я інакше втечу. Інакше...». Втечею від життя, сповненого дисгармонії, стає для Софії самогубство. N