Читаем Служниця полностью

завдяки неабияким статкам жінці вдалося витиснути максимум з

подарованого їй природою. Це варте поваги, хай там що.

Я над власною зовнішністю теж попрацювала — але в геть

протилежному напрямі. Хай навіть я на десять років молодша за жінку, яка сидить навпроти, але мені зовсім не треба, щоб вона сприймала

мене як потенційну загрозу. Тому задля цієї співбесіди вибрала довгу

грубу вовняну спідницю, яку купила в секонд-генді, і поліестерову

білу блузку з рукавами-«ліхтариками». Моє світло-каштанове волосся

зібране й затягнуте в суворий вузол на потилиці. Я навіть купила собі

важкі й геть не потрібні окуляри в черепаховій оправі, що тепер у мене

на переніссі. Вигляд у мене професійний і вкрай не привабливий.

— Отже, щодо ваших обов’язків, — каже господиня. — Переважно

йдеться про прибирання, інколи доведеться приготувати щось

легеньке, якщо ви не проти. Чи ви добре куховарите, Міллі?

— Так, добре. — Те, що я вправно готую, — єдиний з пунктів мого

резюме, який повністю відповідає дійсності. — Я чудова куховарка.

Блідо-блакитні очі Ніни Вінчестер радісно блищать.

— Чудово! Відверто кажучи, нам зрідка випадає нагода посмакувати

доброю домашньою їжею. — Вона форкає. — Та хіба ж у когось нині є

час на куховарство?..

Я кусаю себе за язика, утримуючись від різкого коментаря. Мені ж бо

невідомо анічогісінько про те, що в неї за життя. Той факт, що ця жінка

дуже заможна, ще не означає, що вона розпещена.

Утім, якби була в мене зайва сотня баксів, я поставила б її на те, що

Ніна Вінчестер розпещена аж до неспромоги.

— А ще нам інколи буде потрібна допомога із Сесілією… — каже

місис Вінчестер. — Наприклад, може знадобитися забрати її по обіді зі

школи чи від подружки. Адже ви маєте автівку, чи не так?

Я насилу втримуюся, щоб не розреготатися, почувши запитання. Так, у мене справді є автівка… власне, це взагалі єдине, що в мене зараз є.

Мій «ніссан», якому вже десять років, просмердів усю вулицю перед її

будинком, і саме в ньому я наразі живу. Усе моє манаття лежить у

багажнику. Останній місяць я спала просто на задньому сидінні.

Коли місяць проживеш у власній автівці, починаєш розуміти, які

важливі в нашому житті всі ці дрібнички. Туалет. Рукомийник.

Можливість випростати ноги, коли лягаєш спати. Оцього останнього

мені бракує найдужче.

— Так, у мене є автівка, — кажу я.

— От і чудово! — Місис Вінчестер плескає в долоні. — Певна річ, я

дам вам автокрісло для Сесілії. Їй потрібна додаткова подушка, щоб

користуватися пасками безпеки. Для того щоб відмовитися від неї, Сесілія ще не вигналася у зріст, та й у вазі не дотягує. Фахівці з

американської педіатричної академії вважають, що…

Поки Ніна Вінчестер розводиться про те, якими мають бути зріст і

вага дитини, щоб відмовитися від використання додаткових подушок, я

вирішую скористатися нагодою і роздивитися. Меблювання у вітальні

суперсучасне. Такого величезного телевізора з пласким екраном мені

досі взагалі не траплялося бачити. Звісно, деталізація зображення в

нього просто неймовірна, а в кожній частині кімнати тут понапхано

динаміків з ефектом просторового звучання, щоб досягти

оптимального ефекту. В кутку — справжній камін, поличка над ним

захаращена світлинами родини Вінчестерів, знятими під час поїздок до

найвіддаленіших місцин у світі. Скидаю очі — стеля просто-таки

запаморочливо висока, на ній висяюється мерехтлива люстра.

— А ви як вважаєте, Міллі? Адже я маю слушність, чи не так? —

питає місис Вінчестер.

Кліпаю. Гарячково намагаюся згадати, про що тут щойно йшлося, і

збагнути, про що вона могла мене спитати. Але намарно.

— Так, звісно, — кажу я.

Хай там про що мова, моє «так, звісно», схоже, неабияк потішило її.

— Я така рада, що й ви тієї самої думки!

Вона ставить ноги рівно. Потім знову закидає одну на одну. Ноги в

неї грубенькі.

— І, певна річ, — веде далі вона, — залишилося ще питання оплати.

Ви ж бачили суму, вказану в оголошенні, так? Вона вас влаштовує?

Сковтую слину. Сума, вказана в оголошенні, мене не просто

влаштовує. Якби я була мультяшною героїнею, то в моїх очах, коли я

читала те оголошення, крутилися б лічильники зі знаком долара. Проте

саме обіцяна винагорода мало не віднадила мене від того, щоб

надіслати резюме. Людині, яка пропонує таку зарплатню, людині, яка

живе в такому будинку, ніколи не спаде на думку взяти на роботу таку, як я.

— Так, — видихаю трохи здушено. — Так, мене влаштовує.

Вона зламує брову.

— Ви ж бо в курсі, що йдеться про роботу з проживанням, так?

Це вона що, цікавиться, чи не проти я полишити свої розкішні

апартаменти на задньому сидінні «ніссана»?

— Так, я знаю.

— Чудово! — Вона підсмикує сукню й зводиться. — Може, тоді я

влаштую вам екскурсію будинком? Щоб ви бачили, на що

зголошуєтеся?

Я теж зводжуся. Місис Вінчестер узута в черевички на підборах, навіть у них вона всього лишень на декілька дюймів[1] вища, ніж я у