Читаем Шуанська балада полностью

Однак судді не злякалися. Вони мали підтримку режиму та суспільства, і після Маренго вони могли передбачити Аустерліц, Йєну, Ваграм і Фрідланд, але не Ватерлоо. Білєкок виділявся з-поміж інших захисників своєю зухвалістю, більшість з них (Бойельдьє, Коллен, д'Омаль і Руссіале) викликали лише сміх у глядачів своєю дурістю та некомпетентністю. Наприклад, захисник майстра Спіна, Руссіале, знову і знову кричав:

- Моє серце розривається! Душа переповнюється емоціями! У мене відібрало голос! Мої очі тонуть у сльозах! Я більше нічого не бачу! Я мушу залишити цю трибуну!

Краще б він взагалі туди не входив. Спін все одно не слухав його криків, він спав.

Захисник Жоржа, Домманже, не проявляв особливої ​​активності, знаючи, що справа програна. Зовсім протилежним був Бонне, захисник Моро, який боровся, як лев, наполягаючи на повній невинуватості свого клієнта та на "змові, організованій проти генерала поліцією". Як я вже згадував, неможливо було приховати той факт, що пан генерал, "кришталева людина", спійманий поліцією на брехні, підтримував контакти зі змовниками і радився з Кадудалем і Пішегрю. Тому Моро та Бонне взяли на захист, що "ці люди" справді прийшли до генерала, але він не знав, про що вони говорять, і швидко розлучився з ними. Тоді прокурор Трибуналу Сени Андре Жерар висловив припущення, що обвинувачений Моро, ймовірно, переодягненим прокрався зі свого будинку на бульвар де ла Мадлен, щоб нарешті зрозуміти, "що потрібно" цим настирним типам у генеральському гроні. У відповідь Моро заявив, що коли йому почали робити дурні пропозиції, він викинув зловмисників за двері і т.д., і т.п.

У той же час в залі офіцери і солдати Рейнської армії неодноразово здіймали галас, протестуючи проти "безчестя свого генерала", що викликало жвавий резонанс, оскільки зал наповнювали анти-бонапартисти з грона тих двох тисяч п'ятисот сімдесяти дев'яти французів, які проголосували "проти". Ці демонстрації, які мали виглядати спонтанними, були запрограмовані дуже детально. Ними керував підлеглий Моро з Гогенліндена та його особистий друг, генерал Лекурб, який одного разу встав зі свого місця і, піднявши чотирирічну дитину, крикнув:

- Солдати, це син вашого генерала!

Ветерани Рейнської армії скочили з місць, і в залі на мить почалося замішання. Моро навіть не ворухнувся, не поглянув, він сидів, опустивши голову. Кажуть, Жорж, побачивши це, пробурмотів:

- Якби я був Моро, цієї ночі я б ночував у Тюїльрі.

Пізніше ці слова залюбки цитували антибонапартисти, але їх достовірність викликає великі сумніви. Гедеон, схоже, перестав бути таким собі "сліпим воїном", щоб помилити жменьку порушників спокою, які захопили зал, з всією нацією. Він знав результати плебісциту.

Під час благородного поєдинку між братами де Поліньяк багато людей плакали від розчулення. Наприкінці одного із засідань, вислухавши промову свого адвоката, старший з де Поліньяків, Арман, встав і звернувся до суддів з проханням засудити його і пощадити його брата "хоча б через його молодість, якщо не його невинність". На це Жюль де Поліньяк підскочив і хотів протестувати, але на той момент засідання було закрито. Наступного ранку йому дозволили виступити. Тоді він сказав:

- Якщо когось із нас пощадити, то, будь ласка, пощадіть мого брата, віддайте його заплаканій жінці! Я не маю нікого, я смерті не боюся, і я ще занадто малий, щоб шкодувати про своє життя...

- Ні! – перебив його Арман. – Ні!!! В тебе все життя попереду, то вже я буду платити...!

Це було справді гарно, в стилі кращих лицарських традицій "chansons de geste", і Кадудаль милувався ними обома разом із усім залом. Через кілька днів він перестав ними захоплюватися, коли дізнався, чому вони можуть дозволити собі такі трюки. Але не будемо забігати наперед.

Всього було проведено дванадцять судових засідань. Було опитано сто і кілька десятків свідків. Деякі були доставлені до зали зі своїх камер, як-от свідок номер 134 (свідчив на шостому засіданні 2 червня), командир "El Vincejo", нарешті схоплений французькою контррозвідкою і перевезений до Парижа, капітан Райт.