Читаем Шуанська балада полностью

Раніше Жорж був у Лондоні чотири рази (два візити, про які я не згадав, відбулися в другій половині 1800 року; вони були короткими й незначними). П'ятий (наприкінці травня 1801 р.) почався несприятливо — його разом із кількома найвірнішими преторіанцями затримали на Джерсі й... не пустили до Англії. Як звичайного контрабандиста! Англія не хотіла бентежити себе, надавши йому притулок під час переговорів з Наполеоном. Жорж не надто хвилювався. Він навчився більше не ображатися і ні про що не піклуватися. Він також навчився терпінню, ключем до якого є розрахунок. Він сидів на острові і розробляв для Й.К.В. графа д'Артуа план нової кампанії проти Бонапарта. Через місяць йому дозволили в'їхати до Англії, але заборонили наближатися до Лондона ближче десяти миль. Кадудаль був політично зачумлений, але його тримали напоготові, про всяк випадок, як собаку в будці. Він це розумів. Раніше він би просто плюнув, гаркнув кілька солодких слів і повернувся до "своїх хлопців". Але тепер у Морбіані його "хлопців" вбивали, і йому не було куди повертатися. Крім того, як я вже казав, він навчився чекати. Жорж хотів лише одного — послати до узбережжя Бретані кораблі, які б забрали на свій борт його офіцерів, яким загрожувала смерть. "З 1793 року це було моє єдине прохання, і я вірю, що воно буде виконане", — написав він. Воно не було виконано, тому що в жовтні 1801 р. англійці підписали попередні мирні договори з Францією і не бажали нагнітати ситуацію. Тим паче, що вони все одно відхилили претензії Бонапарта, який вимагав видати йому Кадудаля або принаймні депортувати до Канади разом із графом д'Артуа, усім його двором та "іншими бандитами". Тільки в 1802 році, після офіційного укладення мирного договору між Великою Британією і Французькою Республікою (в Ам'єні, 25 березня 1802 року), кілька десятків найстаріших і найвірніших шуанів Жоржа були переведені на Джерсі, і їм було надане утримання. Через кілька місяців їх перевезли в маленьке англійське містечко Ромсі. Гільємоту, їхньому командиру, Кадудаль наказав постійно підтримувати їх у повному бойовому стані. Тож вони тренувалися, а ліси та поля між Ромсі та Вінчестером були ідеальними для тренувальних скачок. Місцевість також мала ту перевагу, що була дещо схожа на район Мальмезон.

Після укладення миру Жорж жив лише за дві милі від Лондона і молився, щоб гангрена як можна швидше вразила мир. Це бажання було виконано. На початку 1803 р. ставало очевидним, що мир триватиме недовго. Кадудаль, сповнений надії, відвідав Ромсі в цей час, підтримуючи настрій шуанів. Його теж дедалі більше заохочували. Чим ближче наближався розрив з Францією, тим привітнішими ставали до нього британські політики. Його відвідав, серед інших, Уіндхем, який пізніше написав: "З усіх людей, залучених до справи роялістів, цей справив на мене найбільше враження. Він народжений до величі".

На початку травня 1803 року посли Франції та Англії попросили паспорти і повернулися до своїх країв. Тоді Жорж зміг звільнитися від одного зі своїх слуг, якого він знав як шпигуна французького посла в Лондоні. Як він це зробив, історія не записала, але, знаючи традиції Гедеона у поводженні зі шпигунами Республіки, можна легко здогадатися. 22 травня мир було офіційно порушено, і тоді наш герой, знову як "безстрашний генерал Жорж", переїхав до Лондона й жив на Бонд-стріт, 6, під ім’ям Легро (для маскування від шпигунів Фуше). Він негайно представив англійському уряду та графу д'Артуа новий план боротьби з Наполеоном, який був вже рік як готовий. План операції під кодовою назвою "Coup Esentiel".

Офіційна версія плану була такою: Кадудаль і граф д'Артуа виберуть серед своїх людей двадцять найкращих, найсміливіших і найефективніших.

З цими власноруч підібраними коммандос Жорж висадиться у Франції, дістанеться Парижа та завдасть "coup essentiel" — "вирішальний удар", про який вони так довго говорили. І знову, ритуально, мова йде не про вбивство, а про викрадення Першого Консула. Переодягнувшись гусарами або драгунами французької армії, вони нападуть на нього на дорозі від Сен-Клу до Мальмезона силами, рівними ескортові (!), уб’ють конвоїрів, витягнуть Наполеона з карети, доставлять на узбережжя протягом дванадцяти. годин, а звідти на кораблі, що буде їх очікувати, до Джерсі. Протягом цього часу генерали Пішегрю та Моро (можливо, підтримані іншими заздрісними колегами, такими як Бернадотт, Брюн, Макдональд) візьмуть під контроль армію та вітатимуть графа д'Артуа або його сина, герцога Беррі, тріумфально в'їжджаючого до Парижа. Щасливий кінець: інтронізація Людовика XVIII.