Читаем Перверзія полностью

Історію про те, як здійснився сон святого Марка. Минуло понад сім століть відтоді, як він прийняв мученицьку смерть на півночі Африки, в Александріі Єгипетській, де заснував перед тим Христову Церкву. Тіло святого не розкладаючись лежало у напівтемряві тамтешньої святині, в убогому і зимному саркофазі. Однак завоювання міста сарацинами породило неспокій у християнських душах: над Александрією нависло гнітюче передчуття великого блюзнірства. Тож двоє ревних венеціян — громадянин Рустічо з острова Торчелльо і громадянин Боно з Малямокко — пустилися в заморе, щоби сповнити волю Божу і врятувати рештки святого тіла. Подорож їхня складалася вкрай нелегко — здавалося, всі свої потужності кинуло пекло в бій, аби тільки перешкодити священній місії. Тричі під час плавання потрапляли вони у лютезні бурі, з яких жоден інший мореплавець не вийшов би живим. Тричі переслідували їх кроволюбні алжирські пірати, і щоразу вдавалося двом відчайдухам утекти. Тричі виринав на їхньому шляху володар морських безодень Левіафан і тричі роззявляв смердючу пащеку, щоб їх проковтнути разом із кораблем та двомісячним запасом солонини, однак мужня постава і щира молитва завжди рятували сміливців. Діставшися до Александрії, Рустічо і Боно зодяглися в лахміття, накинули на голови мішки з розрізами для очей і повісили на шию дзвіночки. Так вони прикинулися прокаженими, що дозволило їм без перешкод увійти до святині з Марковим тілом. Адже всі без винятку сарацини вірять у те, що прокажені є обранцями Божими, і з цієї причини не сміють рушити їх. І коли, перенісши мощі на своє суденце, Рустічо й Боно знову розпустили вітрило, з'явився над ними крилатий лев. І так супроводжував їх протягом усього зворотнього шляху, охороняючи від розбійників, бур та мерзенних рибогадів. По двадцяти п'яти днях подорожі вони прибули до рідної Венеції, де гучно вітали їх на узбережжі весь уряд на чолі з дожем Партечіпаціо, всі патриції, всі громадяни. Так тіло святого Марка-євангеліста, учня святого апостола Петра, знайшло собі врешті вічний спокій, як було заповідано Господом через свого нічного посланця на сім з половиною віків раніше.

Якою була подальша доля громадян Рустічо і Боно?

Про це відомо не так уже й багато. Рустічо було обрано до Консильйо деї Д'єці, себто Ради Десятьох, однак він жодного разу не обирався до Капі дель Консильйо деї Д'єці[23], себто таємного тріюмвірату. Доживши до глибокої старості, мав чотирнадцятеро дітей і п'ятдесят шестеро онуків, з яких пам'ятав поіменно лише перших п'ятьох.

Боно ходив у бойові виправи на Схід, у землі Гога та Маґога, під час однієї з них потрапив у полон до копрофагів, підхопив там проказу і невдовзі помер, розвалившися на кавалки.

Пам'ять по обидвох досі шанують у Венеції.

Пересвідчитися ж у правдивості всього розказаного можна перед фасадом базиліки, де над чотирма входами до храму ця історія розкладена і знову складена у камінцях мозаїк, адже будь-що на світі складається зі своїх камінців, цеглинок, кубиків, атомів, — важливо лише зі знанням справи припасувати їх до інших і до Великої Навколишності.

Що не розповіла Ада Перфецькому про себе?

Що її родинні корені також із Чортополя. Що перша згадка про Цитрин у тамтешній магістратській книзі походить із XVI ст. і стосується напівнавіженого алхіміка та планетника Георгія Цетрини (саме так, через «е», писалося тоді це прізвище), віри грецької, згодом аріянської, вихованця Больоньї та Падуї, котрий на п'ятдесят першому році життя був люто знищений трьома опришками, що вимагали від нього царської горілки, а саме: занурений у чан з розчином сірчаного квасу при виході з власної ж печери-лабораторії.

Адин батько, Гермоген Цитрина, утік з дому ще в ранньому дитинстві, незадовго перед вибухом другої світової війни. Це сталося наслідком того, що якось до Чортополя приблукав з гастролями всесвітньо знаний мандрівний цирк «Вагабундо». Хлопчина був настільки причарований усім побаченим на виставі, що ув'язався слідом за штукарями, доглядаючи звірів і латаючи витерті гімнастичні трико. Щоправда, через декілька років безперервних поневірянь європейським театром воєнних дій юний Цитрина почав виявляти надзвичайні магнетизерські здібності, тож врешті директор цирку, телепат Ананда, довірив йому номер, надавши зловісне артистичне псевдо Азріль де Франкенштайн.