Читаем Печера ідей полностью

— Ні, добрий Діагоре. Анфіс під наглядом. За моїм наказом Евмарх, його колишній педагог, щоночі ходить за ним назирці. Учора ввечері, покинувши Академію, я розшукав Евмарха й дав йому чіткі вказівки. Якщо Анфіс навідається до Менехма, ми про це знатимемо. Якщо виникне потреба, я накажу ще одному рабові стежити за майстернею скульптора. Ні Менехм, ні Анфіс і кроку не ступлять без нашого відома. Я хочу трохи вичекати: нехай трохи понервуються, почуваючись загнаними в кут. Якщо один із них вирішить публічно звинуватити другого, то ця справа розв’язалася б у найпростіший спосіб. Якщо ж ні…

Повільним рухом він звів руку і вказав товстим пальцем на стіну будинку.

— Якщо ж ні, тоді ми використаємо гетеру.

— Ясінтру? Як?

Геракл здійняв той самий вказівний палець угору, щоб додати ваги своїм словам.

— Гетера — це ще одна величезна Менехмова помилка! Трамах, закоханий у неї, розповів Ясінтрі всі подробиці про свої стосунки зі скульптором і зізнався, що той викликав у нього одночасно почуття страху й любові. За кілька днів до смерті твій учень повідомив їй, що готовий на все, щоб позбутися згубного Менехмового впливу — навіть розповісти про нічні розваги своїй родині й менторам. Але додав, що боїться помсти скульптора, бо ж той пообіцяв, що вб’є його, якщо він усе розповість. Не відомо, як Менехм довідався про Ясінтру, можна припустити, що Трамах, нетямлячись зі злості, якоїсь миті сам прохопився про неї. Скульптор миттю збагнув, що ця жінка становить для нього небезпеку, і послав до Пірея двох рабів залякати її, щоб їй навіть не спало на думку заговорити. Але після нашої розмови з ним Менехм занервував, вирішивши, що гетера таки його виказала, і став знову погрожувати їй смертю. Власне тоді Ясінтра дізналася, хто я, і вчора ввечері, налякана, прийшла до мене по допомогу.

— Отже, тепер вона — наш єдиний доказ…

Геракл кивнув і глянув на Діагора великими очима, немовби той сказав щось надзвичайно дивовижне.

— Саме так. Якщо наші два хитруни не заговорять, то ми публічно звинуватимо їх на основі Ясінтриних свідчень. Авжеж, слово повії нічого не варте проти слова вільного громадянина, але хтозна, може, звинувачення розв’яже язика Анфісові, а може, і самому Менехмові.

Діагор глянув на залитий блискучим сонячним сяйвом садок і закліпав. Біля криниці ліниво паслася сумирна велика біла корова.* Геракл, радісно збуджений, мовив:

__________

^{* Як і в попередніх розділах, відбувається посилення ейдезису, щоб увиразнити образ Геріонових корів.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— От-от має прийти Евмарх із новинами. Тоді ми дізнаємося, що наміряються робити ці пронози, і діятимемо відповідно…

Він знову ковтнув вина, повільно і з насолодою смакуючи його. Помітивши, що Діагор не поділяє його оптимізму, Геракл, мабуть, почув себе ніяково, бо враз змінив тон і дещо різко промовив:

— То що скажеш? Твій розгадник розкрив таємницю!

Діагор далі дивився на садок, кудись за корову, що мирно жувала траву.

— Ні.

— Що?

Діагор похитав головою, оберненою до садка, так що здавалося, ніби він звертається до корови.

— Ні, розгаднику, ти не розкрив таємниці. Я добре пам’ятаю те, що бачив у Трамахових очах: він був не просто стурбованим, він був нажаханим. Ти хочеш, щоб я повірив, буцімто він збирався розповісти мені про свої розпусні забави з Менехмом, але… Ні. Його таємниця була набагато страшнішою.

Геракл лінькувато похитав головою, немовби набираючись терпцю перед розмовою з маленькою дитиною. Відтак мовив:

— Трамах боявся Менехма! Юнак гадав, що скульптор уб’є його, якщо він його викаже! Саме цей страх ти й бачив у його очах!..

— Ні, — відказав Діагор із безмежним спокоєм, немовби вино чи млосний полудень приспали його.

А тоді додав, говорячи повільно-повільно, неначе кожне слово було іноземне і потрібно було старанно вимовляти його, щоб перекласти:

— Трамах був нажаханий… Але ляк його виходив за межі розуміння… То був самий Жах, Ідея Жаху: щось, що твій розум, Геракле, не спроможний навіть уявити, бо ти не зазирнув у його очі, як це зробив я. Трамах боявся не того, що міг йому заподіяти Менехм, а… чогось значно страхітливішого. Я це знаю, — і по хвилі додав: — Не знаю звідки. Але я це знаю.

— Ти хочеш сказати, що моє пояснення хибне? — ображено запитав Геракл.

— Пояснення, яке ти мені пропонуєш, — логічне. Дуже логічне, — Діагор і далі споглядав садок, у якому паслася корова. Він глибоко зітхнув. — Але я не думаю, що воно істинне.

— Логічне, але не істинне? Що ти взагалі верзеш, Діагоре з Медонту?