Читаем Печера ідей полностью

— Саме так. Він пішов на кухню, здивований тим, що Анфіс не несе йому вина. Цей Калікл мало-мало не заскочив нас, але, на щастя, ми вже завершили розмову. Отож, як я вже сказав, я помітив, що Анфіс не повертається, і, підвівшись, пішов на кухню…

Геракл, повільно насолоджуючись, потер руки. Здійняв сивувату брову.

— Ах, Діагоре! Що тобі сказати про цього хитрющого вродливця? Запевняю тебе: твій учень багато чого міг би навчити нас обох! Він чекав на мене в кутку, тремтячи, його великі очі блищали, а гірлянда з квіток здіймалася й опадала на грудях від важкого дихання. Анфіс поспішно дав мені знак іти за ним і завів до невеличкої комірчини, де ми змогли поговорити наодинці. Перше, що він мені сказав: «Це не я, присягаюся священними богами домашнього вогнища! Я не вбивав Евнея! Це він!» Я вивідав у нього все, що він знав, змусивши повірити, ніби мені це вже відомо. Власне кажучи, так воно й було, адже його відповіді цілковито підтвердили всі мої припущення. Завершивши, він зі слізьми в очах просив мене, благав нічого не розповідати. Мовляв, йому байдуже, що станеться з Менехмом, але сам він не хоче бути вплутаним, він мусить думати про родину… Академію… Це було б жахливо. Я сказав йому, що не знаю, наскільки зможу виконати його прохання. Тоді Анфіс підступив до мене, опустивши очі й млосно дихаючи. Він говорив пошепки. Його слова, фрази зробилися зумисно повільними. Він обіцяв мені багато послуг, адже (це його мова) уміє догоджати чоловікам. Я спокійно всміхнувся й відказав йому: «Анфісе, цього не потрібно». Замість відповіді він двома швидкими рухами розстібнув фібули хітона, і той упав йому до ніг… Я кажу «швидкими», хоча мені тоді здавалося, що він рухається поволі-поволі… Ураз я зрозумів, чому через цього юнака спалахують пристрасті і найрозважливіші чоловіки втрачають голову. Я відчув на обличчі його пахуще дихання й відступив. Відтак сказав йому: «Анфісе, переді мною два різні завдання: з одного боку, твоя неймовірна врода, з іншого — мій обов’язок забезпечити справедливість. Розум велить нам милуватися першою і виконувати другий, і ніяк інакше. Тож не змішуй своєї дивовижної вроди з виконанням мого обов’язку». Анфіс нічого не відповів і не ворухнувся, лише звів на мене свої очі. Не знаю, як довго він отак стояв безрушно і мовчки дивився на мене, не маючи на собі нічого, крім вінка з плюща й плетениці квітів на шиї. У коморі було тьмяно, але я роздивився на його прегарному обличчі насмішкуватий вираз. Гадаю, він прагнув показати, що чудово усвідомлює свою владу наді мною, навіть попри мою відмову… Цей хлопчина — жахливий тиран чоловіків, і йому це відомо. Потім ми обоє почули, як його хтось кличе: це був той твій колега-ментор. Анфіс одягнувся не поспішаючи, мовби його тішило, що хтось може застати його в такому вигляді. Відтак вийшов із комори. Опісля і я повернувся на учту.

Геракл ковтнув вина. Його обличчя ледь паленіло. Діагор натомість був блідий, наче кварц. Розгадник стенув плечима й мовив:

— Не звинувачуй себе. Без сумніву, це Менехм їх так розбестив.

Діагор відказав безвиразним голосом:

— Я не вважаю чимось поганим те, що Анфіс ось так віддається тобі, чи Менехмові, чи будь-якому іншому чоловікові. Урешті-решт, чи є щось солодше за кохання ефеба? Кохання ніколи не буває жахливим, жахливими бувають його причини. Кохатися лише заради фізичної насолоди — огидно; заради того, щоб купити твоє мовчання — так само.

Діагорові очі зволожніли. Голосом, що зробився кволим, наче призахідне сонце, він додав:

— Тому, хто кохає по-справжньому, не потрібно навіть торкатися коханого: досить лише дивитися на нього, щоб почуватися щасливим і поєднатися з його мудрою і досконалою душею. Мені шкода Анфіса й Менехма, адже вони не пізнали незрівнянної краси справжнього кохання, — він зітхнув і додав: — Але облишмо цю тему. Як діятимемо далі?

Геракл, що з цікавістю спостерігав за філософом, зволікав із відповіддю.

— Як кажуть гравці в кості: «Відтепер — самі лише вдалі кидки», — нарешті мовив він. — Ми маємо винних, Діагоре, але поспішати було би помилкою, бо звідки нам відомо, що Анфіс розповів усю правду? Запевняю тебе, цей юний чарівник такий самий хитрий, як і Менехм, коли не хитріший. З іншого боку, нам досі потрібне публічне зізнання або ж певний доказ, щоби прямо звинуватити Менехма чи їх обох. Але в нас є важливе досягнення: Анфіс неабияк переляканий, і це нам на руку. Яким буде його наступний крок? Без сумніву, найлогічніше — це застерегти свого приятеля. Якщо Менехм покине Місто, публічне звинувачення Анфіса нам ні до чого. А я певен, що скульптор віддасть перевагу вигнанню над смертним вироком…

— Але ж тоді… Менехм утече!

Хитро посміхаючись, Геракл спроквола похитав головою: