— Кропп на відео запитує у Віктора, що сталося з його сестрою. Можливо, це через неї він опинився в інституті «Гамельн»: він завдав їй шкоди. І справді, наприкінці він додає: «То не я».

— Продовжуй, я слухаю…

— Убивця є убивцею-оповідачем, а своїми вбивствами він розповідає нам свою історію.

— Так, звісно, діти! — Клементе сам здогадався. — У його фантазіях оті пари є втіленням брата й сестри.

— Щоб здійснити задумане, він повинен застати своїх жертв зненацька, коли вони самі і в якомусь усамітненому місці. Подумай-но: значно легше знайти за таких обставин пару закоханих, аніж брата й сестру.

Окрім того, гіпотеза зв’язку між тим, що сталося в минулі дні, і тим, що трапилося між Віктором та його сестрою, здавалася вірогідною ще й через те, що вбивця особливо жорстким був насамперед із жертвами жіночої статі. «То не я». Він надалі стверджує, що в дитинстві з ним повелися несправедливо. А виною всьому була його сестра.

— І тепер він змушує платити за несправедливість, завдану йому, отих невинних молодих людей.

Та Маркус уже ввійшов у раж. Став схвильовано походжати кімнатою.

— Віктор щось накоїв, завдавши шкоди своїй сестрі, за що його спровадили до інституту «Гамельн». Однак замість того, щоб виправити, там його перетворили на злочинця. А тому він, підростаючи, став скоювати інші злочини.

— Знати б ще, які саме, — прокоментував Клементе. — Тоді ми змогли б визначити його особистість.

А втім, у цьому не було нічого неможливого. Навіть якщо злочин, яким заплямував себе Віктор у дитинстві, назавжди стерли з бази даних поліції. Усе приховали. Суспільство не могло прийняти, що чиста дитяча душа здатна здійснити зло так холоднокровно.

— Є один спосіб, — упевнено сказав Маркус. — Треба зосередитися на його першій жертві.

По тому пояснив докладніше:

— Стерли лише дані винуватця. Та якщо ми дізнаємося, що сталося із сестрою Віктора, то знайдемо і його самого.

17

Німе повідомлення в голосовій пошті було запрошенням.

Так, ніби вбивця казав: «Ну ж бо, прийдіть і подивіться!» На думку техніка з ЛТА, який визначив місцеперебування мобільного під час надсилання повідомлення, тієї ночі телефон Пії Рімонті був у південно-східній частині Рима, поблизу Албанських пагорбів.

Сандра відразу повідомила Моро та Креспі.

Оголосили стан тривоги по всьому відділку. До заходу сонця залишалося менше ніж година, а тому слід було діяти негайно.

Цілий кортеж із десятка машин, що складався з броньованих автомобілів та патрульних машин, залишив двір управління поліції на Віа-Сан-Вітале, а слідом за ним поспішили невгамовні фургони телекомпаній. У супроводі гелікоптерів Agusta з Відділку повітряної підтримки кортеж промчав через центр Рима з увімкненими сиренами, привернувши увагу перехожих.

Через вікно автівки Сандра Веґа помічала їхні стривожені погляди: люди злякано завмирали на місці, паралізовані виттям сирен і власним страхом. Батьки, які штовхали поперед себе візки з дітьми, туристи, що вибрали саме цей не найсприятливіший момент для візиту до Вічного міста й тепер пам’ятатимуть його протягом усього життя, жінки і чоловіки, старі і молоді. Усі охоплені однаковим почуттям: однаковим нестримним острахом.

Сандра сиділа поруч із Моро на задньому сидінні другої з голови процесії автівки. Віцеквестор запропонував їй поїхати з ним, однак ще не проронив ані слова. Сидів, занурений у власні думки, однак по тому, як він раз-по-раз поглядав у дзеркальце заднього виду на фургони телевізійників з параболами на даху, що ніби зголоднілі хижаки рвонули в погоню за гарячими новинами, відчувалося, що він теж напружений.

Сандра намагалася вгадати думки віцеквестора Моро. Напевно, він роздумував, з яким результатом цього разу вийде із сутички поліція. Адже досі вони програвали, попри те що ніхто не висловлював цього вголос. А тому нічого дивного, що зараз суперполіціянт окрім решти нагальних проблем повинен дбати ще й про те, щоб у нього не забрали цю справу просто з-під носа. Адже йшлося про занадто великий куш, щоб на нього хтось іще не зазіхав. Наприклад, ОГОП — Оперативна група особливого призначення карабінерів, що займалася злочинами, скоєними з особливою жорстокістю, і тепер аж не тямилася від нетерпіння, щоб забрати справу собі.

Поки довга колона машин щільною вервечкою рухалася трасою 217 провінційного значення, на місто опускався антициклон. Він ніс із собою крижане повітря й низькі загрозливі хмари, що насувалися, як похмура армада, над їхніми головами, від якої сонце хутенько ховалося на заході, схиляючись до небокраю.

Час, який спливав так хутко, грав їм не на руку.

Насправді Албанські пагорби становили собою кратер давно потухлого вулкана, що обвалився всередину себе тисячі років тому. Численні другорядні картери згладилися або ж перетворилися на маленькі озерця з прісною водою. Навколо них височіли пологі пагорби, вкриті густою рослинністю.