— Насамперед це тільки моє відчуття. Монстрові потрібна допомога, пам’ятаєш? Йому подобається привертати до себе увагу. А тому я впевнений, що саме його бачив тієї ночі на віллі біля Аппієвого шляху. Він прийшов туди з фотоапаратом, щоб нишком насолодитися своєрідним вихвалянням скоєного ним злочину. А коли побачив, що я його помітив, він утік. Коли я кинувся за ним, мені спало на думку перехреститися навпаки — так само, як це зробив Астольфі в лісі під Остією, коли викопував приховану раніше статуетку.

— І що?

— Я сподівався на його особливу реакцію, однак незнайомець із фотоапаратом поглянув на мене байдуже, ніби отой знак ні про що не свідчив.

— Тоді як чоловік у синіх черевиках — отой старий! — упізнав осяяння себе хрестом у зворотному напрямі й через це напав на тебе, покинувши непритомним у саду вілли. Правильно я тебе зрозумів?

— Здається, так.

Клементе замислився.

— Монстра хтось захищає, але йому про це невідомо… Чому?

— Розберемося, — пообіцяв Маркус. — Гадаю, мій візит до інституту «Гамельн» навів нас на потрібний слід.

Він став походжати сюди-туди кімнатою, намагаючись проаналізувати те, що бачив минулої ночі:

— У підвальних приміщеннях старий перехрестився навпаки, потім утік і влаштував пожежу. На перший погляд — геть безглуздий вчинок, хоча, як на мене, тут не йдеться про божевілля. Гадаю, це свого роду демонстрація. Він хотів показати мені свою рішучість зберегти таємницю. Не думаю, що він вижив: я деякий час іще чекав надворі біля будинку, але звідти більше ніхто не вийшов. Зрештою я і сам ледве встиг вискочити, щоб урятуватися.

— Він так само, як і Астольфі, вирішив краще загинути, аніж заговорити. — Клементе теж був геть збитий з пантелику. — Що ж воно за така таємниця?

— В одній з кімнат інституту «Гамельн», де стіни покриті шпалерами зі сценами з казок, було приховано зображення антропоморфної фігури: чоловіка з вовчою головою, — пригадав пенітенціарій. — Я хотів попросити тебе, щоб ти знайшов мені всю інформацію, пов’язану із цим символом. Що він означає? Я переконаний: він має певний стосунок до всього минулого закладу.

Клементе з ним погодився.

— Це єдиний слід, який тобі пощастило знайти там?

Маркус показав поглядом на чорну валізу, яку його приятель приніс із собою:

— Ти приніс відеоплеєр?

— Як ти й просив.

— Я знайшов там одну відеокасету — єдине, що зміг урятувати від пожежі. Утім сподіваюся, вона того варта.

Маркус узяв її зі стільця й передав Клементе, який відразу прочитав напис на етикетці:

Потім пояснив:

— Маленьких пацієнтів не називали їхніми справжніми іменами, тому вони не знали імен інших. Кропп наділяв їх прізвиськами, пов’язаними з героями казок, що було застосовано як терапію. Професор ставив собі за мету створити наново індивідуум у дитині. Нікола Ґаві, наприклад, був «вразливий і небезпечний», як скло. А от соляний хлопчик з казки був найрозумніший з-поміж усіх дітей, але саме через це інші його уникали: він руйнував усе, до чого торкався. Ґаві навіть сказав, що тому хлопчині був притаманний неймовірно високий коефіцієнт інтелектуального розвитку…

Клементе почав здогадуватися:

— Христос назвав своїх апостолів «сіль землі» саме для того, щоб підкреслити цінність їхніх знань, адже саме їх посвятили в таємницю правди Господа. Відтоді сіль стали вважати символом знань, — підбив підсумок він. — Соляний хлопчик, таким чином, — найрозумніший з-поміж усіх.

— Вчений психопат, — промовив Маркус. — Гадаю, на цій відеокасеті ми побачимо монстра, коли той був ще дитиною.

15

Лабораторія технологічного аналізу — ЛТА — в розпорядженні квестури Рима була однією з найсучасніших у Європі. На неї покладали широкий спектр аналізу даних, від розшифрування ДНК і до електронного розслідування.

Керував нею Леопольдо Стріні, тридцятип’ятирічний експерт з уже помітною лисиною, окулярами з товстими лінзами та блідою шкірою.

— Тут ми розшифровуємо секретні коди й встановлюємо зміст записів стаціонарного та телефонного прослуховування, — пояснював він Сандрі. — Якщо, наприклад, у записі є провали, ЛТА зі своїм обладнанням може заповнити їх відповідними словами. Так само зі зробленої в цілковитій темряві фотографії можемо витягнути зображення, ніби її зробили серед білого дня.

— Як таке можливо? — запитала Сандра.

Стріні підійшов до одного з терміналів, розташованих у залі, і впевнено кілька разів доторкнувся до монітора:

— Завдяки використанню потужних і найсучасніших програм похибка результату наших досліджень становить 0,009.

Секретною зброєю лабораторії були її комп’ютери. ЛТА устаткували найновітнішими технологіями, яких не було в жодному державному органі чи приватній компанії. Великий зал лабораторії був розташований на підземному поверсі квестури. Щоб не пошкодити чутливого обладнання і щоб забезпечити сталу температуру, у приміщенні без вікон працювала система вентиляції. Сервери, які підтримували всю цю технологію, були сховані на глибині сім метрів під фундаментом великої історичної будівлі на Віа-Сан-Вітале.