Читаем Ловець тіні полностью

Десь о пів на восьму, коли вечірнє повітря відчутно похолоднішало, пенітенціарій зайняв пост за кілька метрів від рогу вулиці, на якому один «пушер» пропонував товар. Продаж відбувався швидким передаванням з руки в руку. Токсикомани добре затямили собі, що влаштовувати чергу не можна, а тому, щоб не впадати в око, тримали дистанцію. Утім їх усе одно було легко розпізнати: вони рухалися нервово, ні на мить не відводячи погляду від своєї мети. По одному відхилялися від маршруту, підходили до пушера, вихоплювали в нього з руки дозу та прямували далі.

Маркус помітив, що з’явився якийсь м’язистий здоровань у чорній толстовці. Його голову затуляв капюшон, руки він засунув у кишені. Вечір був прохолодний, і легке вбрання незнайомця викликало в пенітенціарія підозру. Той був одягнутий так, ніби прожогом тікав з дому без наміру, а ще ймовірніше — не маючи можливості туди повернутися.

Здоровань наблизився до пушера, отримав потрібне та швидким кроком пішов далі. Тієї миті, коли він роззирався довкола, Маркус роздивився його обличчя під капюшоном.

То був Нікола.

Пенітенціарій вирушив слідом за ним, хоча знав, що далеко той не піде. І справді: Ґаві зайшов до найближчого громадського туалету, щоб прийняти крек.

Маркус зайшов і собі. У ніс вдарив страшний сморід каналізації. Брудне місце, але Ніколу Ґаві брала нетерплячка вгамувати наркотичний голод. Він зачинився в одній з кабінок. Пенітенціарій чекав. Невдовзі над кабінкою здійнялася хмаринка сірого диму. Кілька хвилин по тому чоловік вийшов. Підійшов до єдиного умивальника, почав мити руки.

Маркус стояв у нього за спиною, у кутку. Спостерігав, знаючи, що Ґаві його не побачив. Він не помилився: тіло культуриста було м’язисте, здорове. І тепер він помітив поголену голову без капюшона й дебелу шию, які наганяли страх.

— Ніколо.

Той різко розвернувся, вирячивши очі від несподіванки.

— Я просто хочу з тобою поговорити, — заспокоїв його Маркус, підвівши догори руки.

Опинившись сам-на-сам з незнайомцем, Нікола ринувся на нього. Він ударив Маркуса в груди всією своєю масою, як у регбі. Пенітенціарій відчув, як йому забило дух, і впав назад, ударившись спиною об брудну підлогу. Однак устиг простягнути руку й ухопити нападника за щиколотку, від чого той зашпортався та з глухим звуком повалився долі. Та попри свою кремезну стать він дуже спритно, швидким рухом підхопився на одне коліно й ударив Маркуса носком під ребра. Від потужного удару в пенітенціарія потьмяніло в очах. Йому кортіло щось сказати, аби зупинити нападника, але той наступив йому важким черевиком на голову, по тому підхопився, намагаючись надавити на нього всією своєю вагою. Маркус знайшов у собі силу, щоб ухопитися за його гомілку обома руками, змусивши того вдруге втратити рівновагу. Цього разу Нікола з усього маху врізався у двері однієї з кабінок, розтрощивши її на друзки.

Пенітенціарій спробував підвестися. Він усвідомлював, що часу в нього якісь секунди. Чув стогін Ґаві, однак розумів, що той швидко оговтається та знову кинеться на нього.

Маркус обперся руками об брудну підлогу й підвівся, попри те що перед очима все ходором ходило. Звівся на ноги, але ті ледве тримали його. Коли нарешті відчув, що відновив рівновагу, він знайшов поглядом Ніколу. Той лежав у незграбній позі й головою упирався в унітаз. З рани на лобі текла кров.

Маркусові просто поталанило, що він так вдало його нейтралізував. Бо Ґаві його неминуче убив би. Маркус наблизився до очманілого здорованя й теж ударив йому носком під ребра.

— Ой! — заволав той, як малий хлопчисько.

Пенітенціарій нагнувся над ним:

— Коли хтось каже тобі, що хоче лише поговорити, ти спершу вислухай і вже потім, якщо треба, бийся. Утямив?

Здоровань кивнув. Маркус порився в кишені й кинув йому дві банкноти в п’ятдесят євро.

— Якщо допоможеш мені, отримаєш іще.

Нікола знову кивнув, його очі заблищали від сліз.

— Космо Бардіті, — промовив пенітенціарій. — Він до тебе приходив?

— Через того гада в мене тепер неприємності!

Його слова підтвердили Маркусову підозру: Ґаві когось боявся, тому й переховувався.

— Він мертвий, — сказав пенітенціарій і прочитав на обличчі Ніколи подив та страх.

За кілька хвилин Нікола знову стояв перед умивальником. Намагався зупинити кров на лобі туалетним папером.

— Я почув, що один тип розпитує всіх про збоченого любителя ножів і його знімки. Зразу зметикував, що йдеться про монстра, який убивав пари закоханих. От і вирішив розшукати його сам, щоб збити з нього трохи грошенят.

Космо Бардіті повівся необережно. Він ходив по барах та клубах, розпитував і цим привернув увагу не тільки Ніколи, а ще когось. Когось дуже небезпечного.

— А тобі взагалі нічого не було відомо про вбивцю?

— Ні, я нічого про нього не знав. Але ж я міг придумати, що зустрів одного клієнта, схожого на божевільного вбивцю. Я ще й не таких набачився у своєму житті!

— Та обдурити Бардіті тобі не вдалося.

— Він мене добре відгамселив, отой виродок!

Маркусові щось не дуже вірилося, що Бардіті міг здолати цього велетня. Надто свіжі були в нього враження від нападу Ґаві.

— І на тому все закінчилося?