Читаем Ловець тіні полностью

Маркус, вражений розповіддю Клементе, дивився на розп’яття вже зовсім іншими очима.

— І це ще не все, — вів далі Клементе. — 1522 року до Рима прийшла чума, що забрала життя сотень мешканців. Люди згадали про чудотворне розп’яття й вирішили понести його вулицями міста хресним ходом попри невдоволення міської влади, яка справедливо вважала, що масове скупчення народу сприятиме розповсюдженню епідемії. — Він помовчав. — Хресний хід тривав шістнадцять днів, після чого чума залишила місто.

Вислухавши ту неймовірну історію, Маркус, вражений таємничою силою того шматка дерева, не знав, що сказати.

— Однак будь уважним, — відразу розчарував його Клементе. — Із цим витвором пов’язана ще одна історія… Придивись уважніше до сповненого страждання обличчя Христа на розп’ятті.

Ознаки мук на тому лику були очевидні. Здавалося, саме дерево випромінювало біль та плач. Очі, губи, зморшки — кожна риса обличчя правдиво відображала емоцію смерті.

Голос Клементе залунав серйозно:

— Ім’я майстра, який виготовив це розп’яття, залишилося невідомим. Однак кажуть, що він мав глибоку віру в Господа, а тому хотів створити таке розп’яття, яке розчулювало б християн і разом з тим вражало б їх реалізмом. Саме тому він перетворився на вбивцю. Вибрав собі за модель одного бідного вугляра і вбив його, зробив це дуже повільно, щоб побачити й запам’ятати емоції та страждання бідолашного перед смертю.

— Навіщо ти мені розповів обидві історії? — запитав Маркус, наперед вгадуючи його відповідь.

— Тому що протягом століть народу подобалося розказувати і першу, і другу. Атеїстам, звісно, більше подобалася друга, жахливіша. Віряни віддавали перевагу першій… однак не обурювалися й другій, адже людину від природи притягують різні темні загадки. Але питання полягає в іншому: ти сам у яку віриш?

Маркус на мить замислився.

— Ні, насправді питання полягає в іншому: чи може народитися щось добре із чогось лихого?

Клементе, здавалося, його відповідь задовольнила.

— Добро і зло — доволі непевні категорії. Часто доводиться вирішувати, де одне, а де друге. Залежить від нас.

— Залежить від нас, — повторив Маркус, ніби намагаючись відчути ті слова на смак.