Читаем Ловець тіні полностью

— Яким чином ти дізнався про цю неймовірну й разом з тим правдиву історію?

— Кожен письменник сподівається колись натрапити на «оригінальний» сюжет, на Святий Грааль усіх авторів. У цьому сенсі я повік залишатимуся боржником однієї особи.

Коли я вперше зустрівся з отцем Джонатаном, я повірити не міг, що спілкуюся зі своєрідним «копом», таким схожим на героїв моїх улюблених детективів сімдесятих, та ще й священника! Окрім того, було щось «готичне» в його розповідях, ніби він справді змушений діяти на межі з темним виміром. Ще й досі отець Джонатан охоче допомагає органам правопорядку в тих справах, коли важко визначити зло. У таких випадках його досвід, отриманий свого часу в Архіві, є вирішальним для сприйняття — принаймні часткового — того, що здається цілком неприйнятним.

— Цей підхід допоміг тобі краще зрозуміти людську натуру? Іншими словами: чого ти навчився в плані розуміння понять «добро» і «зло»?

— Правда, яку ніхто не хоче чути, полягає в тому, що в ході історії людства добро еволюціонувало разом з людством, тоді як зло так і залишилося вірним самому собі.

За винятком злочинів, пов’язаних з технологічним прогресом, решта злочинів, особливо найжорстокіших, століттями залишалася незмінною. В епоху давніх римлян так само існували серійні вбивці, як і в наші дні (хіба що тоді їх не називали серійними вбивцями). Попри той факт, що в нас були тисячі років, щоб вивчити та розпізнати зло, ми ще й нині не в змозі пояснити, що штовхає подібного нам здійснити такий жорстокий вчинок суто із задоволення. В історичному відділенні Архіву гріхів — тому, що відкритий для вивчення, — є детальні записи про це. Наприклад, 1997 року після завершення навчання в університеті я захистив дисертацію щодо славнозвісного італійського «чудовиська» — убивці дітей. Охоплений нарцистичним розладом особистості, він ніколи не приховував жахливих подробиць своїх убивств, мало не вихваляючись своїми «подвигами». І не випадково, що, коли поліціянти влаштували на нього погоню, він залишив для них записку в телефонній будці, де так і підписався: «Монстр». Так само в Архіві гріхів зберігається зізнання юнака, який вчиняв схожі злочини. Слова, якими він описував те, що відбувалося у нього в голові під час убивств отих невинних, дуже схожі на ті, якими скористався мій монстр. Різниця лише в тому, що юний грішник, чиє розкаяння зберігали в Архіві, жив у першій половині шістнадцятого століття!

— Ти дипломований спеціаліст з права та кримінології, тобі добре відомі найтемніші закутки людської свідомості. Чи є ще щось у цій царині такого, що тебе дивує або досі захоплює зненацька?

— Отець Джонатан мене попереджав, що деякі речі з почутого від нього можуть здатися мені неприйнятними. Інколи доводилося визнавати свою цілковиту неготовність перед певними проявами зла. Я дуже ретельно добирав історії, про які розповідаю у своєму романі, намагаючись на піддатися спокусі розповісти занадто багато подробиць із тих справ, матеріали яких вивчав. Людська природа має одну химерну властивість: її небезпечно приваблює все лихе. Саме вона, приміром, змушує нас засуджувати вбивцю дітей і водночас із нездоровою цікавістю стежити за новинами про нього в пресі. І відомо, що набагато краще запам’ятовуються імена вбивць, аніж їхніх жертв…

— Багато деталей у цьому романі є правдивими чи навіть історичними фактами, не лише Апостольська пенітенціарія. Ти можеш розповісти нам щось більше про Братство Юди, наприклад?

— В епоху Середньовіччя деякі християни твердо увірували в необхідність охороняти зло в історії, тому що тільки завдяки йому люди ще відчувають потребу в Богові й насамперед — у Церкві.

Але ж яким чином можна було примирити зло з вірою?

Знайдене розв’язання було просте: залучити злих до віри без їхнього відома. Вони мусили далі діяти на користь зла, однак воно мало служити добру. Щоб досягти поставленої мети, розпочали залучати нових послушників серед злочинців, прикриваючись обманною обіцянкою, буцімто вони поклонялися дияволові. У їхньому храмі стояла антропоморфна статуя: чоловік з вовчою головою. Однак лише справжні члени братства знали, що під маскою вовка ховався лик Христа. Решта молилися отій істоті, яку вважали злою, а насправді зверталися у своїх молитвах до сина Господа.

Єресь Братства Юди суворо каралася інквізицією.