Читаем Ловець тіні полностью

Процедура тривала, поки не залишилася горіти тільки одна свічка, і тільки одна сповідальня досі була порожня. «Ніхто не загасить свічку Іуди, — вирішив пенітенціарій. — Ніхто не посяде його місця».

Оте слабке полум’я було єдиним джерелом світла в залі.

— Темна утреня[20], — пояснив Клементе пошепки. — Так називають різновид богослужіння, за яким ти спостерігатимеш.

Коли процедура завершилася, а всі учасники служби посіли свої місця, увійшов ще один персонаж літургії з капюшоном із червоного атласу.

Він ніс велику свічку, яка так яскраво горіла, що відразу освітила всю залу. Установив її на верхівці канделябра. Свічка символізувала Христа. Аж раптом Маркус збагнув, хто вони такі.

Трибунал душ.

Коли Клементе розповідав йому про Архів гріхів, який оберігали пенітенціарії, він пояснив, що для розгляду найважчих гріхів — смертних гріхів — необхідно було збирати відповідний судовий орган, який складався з прелатів найвищого сану й простих священників, — усіх, вибраних випадково, — які повинні були разом вирішувати, давати прощення грішникові, що розкаявся, чи ні.

Ось що мало зараз відбутися на його очах.

Чоловік із червоним капюшоном спершу зачитав би описання гріха, по тому виступив би із суворим звинуваченням грішника, який залишався анонімним. Прелат, на якого покладали такий невдячний, але фундаментальний обов’язок, був відомий як Адвокат диявола.

До його обов’язків належав також розгляд причин канонізації та занесення до лику святих тих, хто за життя продемонстрував наявність у них божественних здібностей. Він повинен був довести протилежне. Під час ритуалу, який мав назву Трибунал душ, Адвокат диявола виступав саме від імені нечистого, адже, згідно зі Святим Писанням, тому зовсім не сподобалося б, якби якогось грішника звільнили від його вини. Таким чином однією душею в пеклі стало б менше.

Якщо не зважати на архаїчні значення, котрі вже давно забулися, або на символи, що криють у собі чітку середньовічну природу, Трибунал душ зберігав свою могутню прадідівську сутність — настільки потужну, що його прирівнювали до інструменту Долі.

Суд вершили не так з огляду на сам гріх, як з огляду на душу грішника. Схоже, Трибунал вирішував, чи в отій душі залишалася ще бодай якась малесенька крихітка чистоти, яка заслуговувала на те, щоб її вважали часткою людства.