— Слава богу! — вигукнув колишній санітар. — Оця зміюка примусила мене зв’язати мого приятеля. — Він указав на Маркуса. — А потім наказала привезти нас сюди. Хотіла вбити обох!

Пенітенціарій не відводив погляду від чоловіка з пістолетом. То був віцеквестор Моро, він його впізнав. Однак йому не сподобався сумнів, що він помітив на його обличчі після того, як він вислухав брехню Фернандо. Невже він справді йому повірив?

— Ти тримаєш мене за йолопа?! — розвіяв його страх віцеквестор.

Однорукий симулянт уже й сам збагнув, що його історія не трималася купи. Треба було негайно вигадати щось інше.

— У неї є спільник, він тут десь крутиться неподалік. Може з’явитися будь-якої хвилини.

Маркус здогадався, у яку гру той грає: Фернандо хотів, щоб Моро наказав йому взяти пістолет в Ольги й приглядати за нею, щоб самому вирушити на пошуки спільника. Однак поліціянт, на щастя, був не такий наївний.

— Я не дозволю тобі взяти зброю, — сказав він. — І немає тут ніякого спільника, я бачив, як ви сюди приїхали. Окрім отого в багажнику, нікого, тільки ви двоє.

Утім Фернандо не здавався.

— Ти сказав, що ти поліціянт, тоді в тебе мають бути наручники. У мене теж є пара в задній кишені штанів. Жінка могла б прикути мене до машини, а я так само зроблю з нею.

Маркус через дію наркотику ніяк не міг уторопати, куди той хилить. Однак усе одно став лупцювати ногами об стінку багажника.

— Що з твоїм приятелем? — запитав Моро.

— Нічого, просто ота сучка вколола йому наркотик. — Він указав на чорну шкіряну сумочку, яка впала на підлогу, коли Ольга здійняла догори руки, і тепер з неї виглядав шприц. — У нього й до цього виникла така реакція, нам навіть довелося зупинитися та з’їхати на узбіччя дорогою сюди. Гадаю, у нього конвульсії, йому треба до лікаря.

Маркус сподівався, що Моро не потрапить у розставлену пастку, а тому не припиняв щосили лупцювати носаками.

— Гаразд, показуй свої наручники, — промовив віцеквестор.

Фернандо повільно розвернувся. Так само повільно підняв жакет, щоб показати вміст задньої кишені штанів.

— Добре, тепер візьми їх. Однак маєш сам їх собі надіти, я не хочу, щоб вона до тебе наближалася.

Однорукий витягнув наручники, присів біля бампера універсала. Пристебнув одне кільце наручника до буксирного кільця. Потім дещо напружився і, скориставшись колінами, пристебнув себе за праве зап’ястя.

«Ні, — благав його подумки Маркус, — не роби цього!»

Тим часом Моро через вікно кинув пару наручників рудоволосій жінці.

— Тепер твоя черга.

Вона підняла їх, підійшла до дверцят автівки, щоб пристебнути наручники до ручки. Поки віцеквестор спостерігав за її діями, Маркус побачив, як з лівого рукава Фернандового жакета вигулькнула рука та вхопила пістолет, що лежав на підлозі.

Усе сталося за мить. Віцеквестор помітив його рух останньої секунди й вистрілив. Куля влучила Фернандо в шию. Але не вбила його, тому що Фернандо, вже падаючи назад, устиг зробити два постріли. Одна з куль потрапила Моро в бік, від удару його аж розвернуло.

Рудоволоса ще була вільна, вона присіла й сховалася за машиною. Навприсядки дісталася до місця водія, залізла всередину та завела двигун. Попри поранення Моро вистрілив у неї, однак не зміг зупинити.

Машина з розгону вибила ворота з листової сталі, від чого Маркуса викинуло з відкритого багажника. Удар об землю спричинив такий гострий біль у всьому тілі, що він на мить навіть знепритомнів. Коли прийшов до тями, то побачив, що Фернандо лежить мертвий у калюжі чорної крові. А от Моро ще був живий, сидів, стискаючи в одній руці зброю, а в другій — мобільний. Набирав номер. Але руку з пістолетом притискав до тіла, і пенітенціарій бачив, що увесь бік у нього закривавлений.

«Куля влучила в підключичну артерію, — зауважив подумки Маркус, — він скоро помре».

Моро вдалося набрати номер, і він приклав телефон до вуха:

— Код 2724, — промовив, — віцеквестор Моро. Тут сталася стрілянина, є поранені. Відстежте мій дзвінок…

Він не встиг договорити, знесилів і впустив телефон.

Пенітенціарій та поліціянт обидва лежали на землі, боком, за кілька метрів один від одного. І дивилися один на одного. Навіть звільнившись, Маркус усе одно не зміг би нічим йому допомогти.

Так вони лежали й дивилися, їх огорнуло тишею сільської ночі, і тільки великий місяць був німим свідком їхнього мовчазного діалогу. Моро помирав, а пенітенціарій намагався очима підтримати його, вселити крихту мужності. Вони не знали один одного, ніколи раніше не розмовляли, але обидва були живими людьми. І цього було досить.

Маркус бачив мить, коли життєва іскра погасла в його погляді. П’ятнадцять хвилин по тому почулося виття сирен.

Рудоволосій жінці вдалося втекти. Пенітенціарій згадав про Сандру й про те, що їй, можливо, загрожувала небезпека.

9

Великий повний місяць так низько скотився до небокраю, що здавалося, от-от опуститься в чашу Колізею.