Читаем Культ полностью

Дарця, охопивши себе руками,

(Двері в голові)

пішла вуличкою догори. Вона мусила зорієнтуватися, як іти до коледжу. Варто було заплющити очі, як перед внутрішнім зором з'являлися двері, мало чим відмінні від тих, що були у підвалі. Двері, до чого тут вони?

Вона вийшла на край вулиці. Далі мав бути міст, але його не було. Далі взагалі нічого не було — місто просто обривалось на цій межі. Переставало існувати. За будинком 47, вул. Т. Тзари не було нічого, тільки темрява порожнечі. Навіть тканини реальності там, здається, не було.

Дарця кілька хвилин постояла, безсило вивчаючи морок. Подивилася собі під ноги — стояла вона якраз на самому краю, між містом і Нічим — під ногами можна було розгледіти лише темряву, що була, ніби всеобтікаюча смола. Дарця змахнула з лиця сльози, продовжуючи схлипувати грудними схлипами. Вона поводила рукою у тому Нічому — воно було, як повітря а не як в'язка рідина.

Вона знала ці лихі ландшафти, цю оманливу ґравітацію аж занадто добре. Той козел, звихнутий каплан, знову закинув її у своє сновидіння. На цей раз повністю, разом із фізичним тілом.

Схлипуючи і витираючи сльози, що далі й далі застилали очі,

(Двері в голові)

вона вирушила до Банзая. Вона занурилась у найгустіші, ще досі незвідані шари десперації, позбавлена надії, виходу, от-от — і здорового глузду.

(Двері, до чого тут іще ті кляті Двері, що сидять у моїй голові?)

У голові з кожною хвилиною чіткішав образ Дверей, які все ж таки відрізнялись від тих у підвалі. Але для Дарці це не мало жодного значення. Вона може пробути у сновидінні такого злого генія, як Корій, десятки вічностей. І нічим не зарадить.

Раптом у голові з'явився голос.

9

Банзай

"Ну от, настала та хвилина, а я й досі не знаю, що мені робити! Підкажіть, гей, ви! Ну де ж ви?!!" — Банзай перебував у граничному стані паніки. Голос із трансценденції наказував чекати, чекати і бути уважним, бо він сам усе зрозуміє, але вже пізно чекати! Вже прийшла та година, Година для Магії, справжньої Магії, і всі ставки зроблено, а фігури на Полях Всевишнього давно готові зробити свої ходи, АЛЕ ВІН ВСЕ ЩЕ НЕ ЗНАЄ, ЯК МАЄ ПОБОРОТИ КОРІЯ!

Корій вигукнув своє сакральне прокляття, і Дарця зникла. Зникла, незважаючи на його обійми, він не вберіг, не вберіг, не вберіг її, хоча обіцяв...

— Ну що, Банзаю, — поцікавився Корій, наблизившись майже впритул до Юрка. — Ти готовий? Ти готовий побачити мого пана?

Не встиг він відкрити рота, як Корій блискавично, наче ракета, подолав останні два метри, заперечуючи всю ньютоно-картезіанську модель Всесвіту одним рухом. Він сильно штовхнув Банзая, але не фізично, а на якомусь тоншому рівні.

(дике ревіння вітру)

Банзай / Азатот

Навколо них розстелився хаос, рухливий динамічний хаос, що затікав через пори в центр мозку і перевертав усі уявлення про порядок. Банзай загорланив зі всієї сили, бо хаос розривав його на атоми, заперечував існування внутрішньої структури.

[ну, як, Банзаю? Подобається? Зараз стане іще краще!]

(Пгн'гул мгу'улнаф Йог-Сотот! Вар'гар Йог-Сотот й'аи'нг'нгах! Х'і-л'геб!!! Вах'г-г'нлах Йог-Сотот геб'л-и'х! Ая нга'а гтха'ат огтхд'аі'ф 'нгахн'г-аі'й)

Диявольське носове наспівування древніх заклинань-літаній чавило його. Ці звуки дивним чином володіли Силою, Юрко відчував, що вони викликають реальні зміни довкола нього.

Зненацька відбулося ЩОСЬ — немов пробій діелектрика. Азатот витягнувся трубою, як хобот, але витягнутись трубою — це лише метафора, бо насправді витягувався він не у трьохвимірному просторі, а десь крізь реальність, попід реальністю, сполучаючи мостом Око Хаосу і новий, невідомий йому світ.

Юрко відчув, як щось

(Корій)

схопило його у тісні кліщі й поволокло вглиб труби. Від колосальної енергії, що бушувала у покрученому вимірі, він ледь не позбавлявся глузду. Енергія затікала у свідомість і прагнула розірвати його на шмаття.

(ну де ж ви, друзі? ШО МЕНІ, НА БІСА, РОБИТИ?)

('кталфв Йог-Сотот гій'я'гі! Гій'ягі! Гій'ягі!!! )

Він кулею був вистрелений у чужий світ далекої погаслої зірки, де мешкав в екзилі Великий Хробак Йог-Сотот.

Банзай / болота Гтха'ата

[Ти на болотах Гтха'ата, Банзаю! Тішся, бо ти побачиш мого пана!]