Читаем Культ полностью

(нікуди не йдемо, сидимо тут, хочу тебе, Банзаю, хочу спати в тиші й безпеці ну чомучомучому? Чому так все котиться?)

Юрко дивно зблід. Він ледве зняв із себе Дарцю і зіп'явся на рівні ноги (вона спробувала вилізти йому на руки).

— Дарцю, злізь, там шось трапилось...

Дарця заперечливо замотала головою, все ще висячи в Банзая на руках, обвивши ногами Банзаєву талію, як лемур.

— То всьо Корій, не йди туда, чуєш? — пропхенькала вона. — То навіть не Корій, то хтось із учнів вар'ює, бо оголосили карантин. Не йди, ну будь ласочка...

Юрко зітхнув:

— Ми на три хвилинки спустимося в підвал. Ти постоїш при вході, я зиркну всередину, побачу, шо там нічого немає, беру тебе знову на руки і йдемо до мене.

— Нє, я хочу спа-ати, — вже знову майже плакала Дарця, ніякими вмовляннями не вивільнюючи його шиї. Вона відчувала невмотивований тваринний жах, приторне передчуття катастрофи, що трапиться з хвилини на хвилину.

Нарешті розплела руки, що обвивали шию. Злізла на підлогу. Схопила Юрка за руку.

— Три хвилинки, ти пообіцяв.

— Три хвилинки. Не більше, — промовив Банзай у відповідь. — Чим скорше підемо, тим скорше повернемось.

Вони вийшли на коридор і поплентались на другий поверх, у дівчачий гуртожиток.

Дарця відчувала, що у неї гарячка. Судячи з усього, те саме було і в Юрка. Він виглядав, як покійник, з фіолетовими колами під очима, кольору подушечок у труні мафіозі, із мертвотною блідістю на лиці.

Банзай знайшов маленький коридорчик і сходи донизу, перегороджені ґратами.

— Всьо, ми не пройдем. Тепер вертаємось, — швидко потягла Дарця його назад.

Але замок на ґратах був збитий.

— Ідеш зі мною, чи залишаєшся тут, почекаєш?

Дарця тупнула ногою від безсилля й закусила губу, аби знову не розревітися від безвиході. Переляк, як волохатий кігтистий страшок, вмощувався десь між її нутрощами, вовтузився, скручуючи з кишок зручне гніздечко, час від часу запускаючи свої кігтики та зуби-голки у живу плоть: "Гей, Дарцю, я вже тут! Зручно вмостився! Я готовий боятися, А ТИ?"

Пролунав іще один нестямний крик. Крик

(чуєш дихання Женця з іржавою косою?)

болю. Коли дізнаються про карантин, так не волають.

Дарця схопила його за руку і пішла у темряву підвалів.

2

Семпльований і Малаялам

Семпльований і Малаялам, Сем(пл) і Павук, Бівіс і Батгед з претензіями на IQ вище 150, два вар'яти, два збоченці, що хворобливо цікавляться питаннями статі, два психотерористи спудейської спільноти, два психопати і невротики, два самогубці, що не відбулися, два планокури, два неонацисти, два розбещені підлітки з язиками брудними, наче дно помийного відра. Такою була думка про них.

Дійсність мало чим відрізнялась від стереотипу.

Зараз у них, подібно до багатьох, була криза. Вони вирішили перебороти її, спустившись у підвал. Так, вони поговорили на цю тему з великим спецом у гуртожитку, Ґєником Брєвновим.

До кімнати прийшов він і те руде безіменне сотворіння, котре не полишало його ні на мить. Якось так уже вийшло, що поговорити про наболіле не вдалося. Натомість вони вдули по трубі на кожного — Брєвнов великодушно пригощав. Єдине, що вдалося їм запам'ятати, це те, що Ґєник дуже застерігав від ходіння в підвал. Хлопці сказали, що мають піти туди в одній пильній справі, а точніше — з цікавості. Руде диво впливало на них вельми збуджуюче, від чого вони розгубили усі свої думки, окрім декількох не по темі.

Психічному колапсові передував цілий ряд неприємних подій. Як любив повторювати Семпльований, "шиза падкралась нєзамєтна". З їхньої кімнати по ночах було чутно дуже неприємні звуки — постійне стогнання і підвивання, ніби богохульна літургія глибоко внизу, під коледжем. Поскільки ніхто більше — крім них, звісно, — цих нощних літаній не чув, робився відповідний висновок про стан психіки.

Ще у десятому класі друзі виявили, що обидва намагалися покінчити життя самогубством; Семпльований — аби привернути до себе увагу т.зв. рідних, Павук — просто так, з горя (а точніше, через муки сердечні). Після Різдва вони мало не вчинили повторний суїцид, тепер уже подвійний, хотіли наковтатися пергідролю, проте передумали.

У Павука розвивалася параноя. Він розказав про свої переживання Семпльованому, і той намагався зрозуміти, проте марно. А може, це й не була параноя.

Останній тиждень був знаменний тим, що якість м'яса в їдальні різко покращилася: воно стало набагато ніжнішим і соковитішим. І надзвичайно солодким, як на телятину.

А ще безслідно зник їхній однокласник, Левко Цур-і-Пек, начебто зліг із ґрипом, проте ніхто не був певний у цьому на всі сто. Нікому не хотілось пов'язувати першу подію з другою.

Позавчора Павук трохи припізнився на роздачу їжі свого класу, тож тепер мав просити, щоб недобра пані Свєта вділила йому ще одну порцію. Пані Свєта була далеко не найприємнішою людиною в коледжі — вона дуже нагадувала низеньку діжку з квашеною капустою (пахла вона, до речі, саме так). Верхню губу й підборіддя пані Свєти покривала дрібна колюча щетина.