Читаем Культ полностью

— Що буде все о'кей. Не лізьте туда, я вас прошу, чуваки. Паскудне місце, пра'? — звернувся він до дівчиська.

Руде диво кивнуло і міцніше пригорнулося до його плеча.

— Я вам кажу: їдьте додому і перечекайте то всьо. Хай затихне. Тут вже раз було подібне, тільки локальніше... Ви тоді того не відчували. Але тепер все виглядає на серйозну біду, розумієте, шо я маю на увазі? — Брєвнов уважно, проте все так само ж спокійно вивчав лиця хлопців навпроти.

Він гіпнотизував Дарцю: більш врівноваженої особи зустрічати їй іще не доводилось, хоча часами видавалося, що в погляді Ґєника проскакують такі ж оранжеві іскорки божевілля, як і в неї. В очах Дарці він був однією з найзагадковіших і найдивніших особистостей коледжу. Він був важливою фігурою на Полях Всевишнього, але то вже зовсім інша історія.

Диво злякано вислухало засторогу Ґєника і запхало в рот вільний великий палець. Запала лиховісна тиша.

— Нє, старий, — нарешті заговорив Семпл. — Нам по-справжньому треба. Ми підемо, і той, як його... К... кгм!

Семпльований мав сказати щось важливе, але Павук штурхнув його під бік ліктем.

Брєвнов, здавалось, усе зрозумів.

— То було ше за першого дєріка, його кликали Псіхом... Але він вас, певно, не вчив.

Хлопці заперечливо похитали головою.

— Шо він, шо теперішній — два черевики пара. Так от: мій друг, той, якого потяг збив, казав, що тут шось в корені неправильно. Ясно вам? Тому я не хочу, шоб ви шастали по... ну, ви знаєте, де. Добром то ся не скінчить, — Ґєник виразно подивився на Семпла з Павуком, а потім на Дарцю. Та зачудовано слухала їхні балачки, нескінченно близька до розуміння змісту; проте знала вона не достатньо, щоб ухопити нитку.

Семпл кашлянув у кулак і спитав начебто просто так:

— До речі, Дарцю, ти прийшла шось запитати?..

Дарця не мала що відповісти. Дивний запах від цигарок по-особливому діяв на неї — дуже знайоме відчуття. У будь-якому випадку, зараз вона тут — непроханий гість, виглядає, що й у тих чуваків проблеми.

— Та нє, — вповіла врешті вона пересохлим ротом. — Думала, може, де Банзай тут є. Але раз нема...

— Нє-нє, його тут точно немає, — з розуміючим виглядом закивав головою Павук, кривлячи кутик рота у вишкірі.

Дарця попрощалась і вийшла.

Не знайшовши відради (Банзай пропадав невідомо де — цікаво, кому він читав зараз лекції?), Дарця пішла до себе в кімнату прилягти подрімати.

Вона заснула. Так для неї розпочалася сюрреалістична криза в Маґічному театрі.

Вона блукала онейроїдними лабіринтами, гранично підходячи до межі божевілля, поки не зірвалася зранку, іще перед шостою, уся залита липучим потом, з повною недовірою до навколишньої дійсності. Суки спали (дякую, Боже, за скромні дари Твої); Дарця роздяглася догола й помилася в холодній воді з-під крану. Теплої тут не було від 1943-го, а дівчачі душові, на відміну від хлопчачих, були закриті і перетворені на непрацюючі підвали. Ані холодна вода, ані водичковість холоду не змогли переконати у тому, що вона вже не спить. Потім переодяглась у все чистеньке, зварила собі чаю і вийшла на коридор. Там собі трохи поплакала і подумала, як було б добре зараз знову полежати з Банзаєм у теплому ліжку; просто полежати й нічим не перейматись, як тоді. Бо все, що оточувало її, що мало на неї вплив, — все вже до смерті втомило її: звуки і голоси, які чула тільки вона, суки з гуртожитку, сновидіння і батьки, до яких іще треба було зрідка навідуватись.

А потім вона пішла до Банзая, наговорила йому купу бздур, облаявши з ніг до голови. А потім повірила йому, що сон закінчився, а ще пізніше сказала, що зовсім не проти завершити почате однієї осінньої ночі.

Але вона продовжувала боятись. І Банзай, судячи з усього, теж. Вони мали йти у якийсь підвал. (Пам'ятаєш, і Корій щось згадував про підвали.)

Коли вони сиділи у його кабінетику, де так приємно пахло Банзаєм (Дарця саме обіймала його за шию), сумно-сумно вона призналася, що їй жахливо важко. І страшно. І чи не могли б вони не йти ні в які підвали, а ще посидіти так з півгодини і піти собі під завірюхою до Банзая додому... І вони б увімкнули музику, не надто голосно, щоб не налякати сніг, і "Creedence Clearwater Revival" дуже тихо співали б "I put a spell on you", і вона б так само тихо підспівувала, а потім вони б лежали на ліжку, у теплі, у затишку, без страху перед шумом і невідомим, і дивилися б, як падають на вікно сніжинки.

— Ми лишень спустимося, туди й назад, — намагався заспокоїти її Юрко. — Якщо хочеш, зачекай мене тут. Корій панує тільки над сновидіннями, а ми прокинулися. Почекаєш?

Дарця заперечливо буркнула і міцніше притислася. Спати, тільки спати без сновидінь, перечекати, поки все не мине безслідно, а тоді прокинутися й радіти життю, нормальному життю, де тебе всі люблять, і шанують, і поважають, і мають за авторитета. ВСІ, а не один виснажений і хворий на пневмонію Банзай.

— Ідемо?

Дарця знову буркнула щось невиразне, але злазити з колін не хотіла.

Дикий, наче виття мандраґори, крик, що розлігся коледжем, змусив її здригнутися і втиснутися у тепло.