Читаем Код Да Вінчі полностью

— А вона має добру інтуїцію. — Тоді знову повернувся до Софі. — Це символ, яким Пріорат Сіону позначає Ґрааль. Марію Магдалину. Оскільки Церква заборонила вимовляти її ім’я, Марії Магдалині дали багато псевдонімів — Чаша, Святий Ґрааль і Троянда. — Він помовчав. — Троянда пов’язана з пентаграмою Венери і з розою вітрів, що вказує напрям. До речі, слово «троянда», або «роза», є однаковим в англійській, французькій, німецькій і багатьох інших мовах.

— Англійське слово «rose», — додав Ленґдон, — це ще й анаграма імені грецького бога кохання — «Eros».

Софі подивилась на нього здивовано, а Тібінґ тим часом вів далі.

— Троянда завжди була головним символом жіночої чуттєвості. У первісних культах богині її п’ять пелюсток символізували п’ять етапів життя жінки — народження, менструацію, материнство, менопаузу і смерть. А в наш час зв’язок розквітлої троянди з жіноцтвом уважають іще очевиднішим. — Він глянув на Ленґдона. — Може, фахівець із символів це пояснить?

Роберт зам’явся. Пауза затяглася.

— О Господи! — не витримав Тібінґ. -— Ви, американці, такі святенники! — він знову обернувся до Софі. — Роберт не може вимовити, що розквітла троянда нагадує жіночі геніталії — ту прекрасну квітку, з якої все людство приходить у світ. Якщо ви бачили картини Джорджії О’Кіфф, то розумієте, що я маю на увазі.

— Річ у тім, — сказав Ленґдон, показавши на полицю з книжками, — що всі ці книжки містять докази на користь тієї самої історичної істини.

— Що Ісус був батьком, — Софі все ще не була переконана.

— Так, — підтвердив Тібінґ. — І що Марія Магдалина була тим лоном, що виносило Його спадкоємця. Пріорат Сіону дотепер вшановує Марію Магдалину як Богиню, Святий Ґрааль, Троянду і Святу матір.

Софі знову згадала ритуал, який бачила в підземеллі.

— Пріорат Сіону вважає, — продовжував Тібінґ, — що коли,' Христа розіп’яли, Марія Магдалина була вагітна. Щоб урятувати ще не народжену дитину Ісуса, їй довелося втікати зі Святої землі. З допомогою відданого учня Ісуса, Йосипа Ариматейського, Марія Магдалина таємно перебралась до Франції, яку тоді називали Ґалією. Тут вона знайшла надійний притулок у єврейській громаді. Тут же, у Франції, народила доньку, яку назвала Сарою.

— То вони знають навіть ім’я дитини?

— І не тільки це. Євреї-захисники Магдалини й Сари докладно описали їхнє життя. Пам’ятаєте, дитина Магдалини належала до роду юдейських царів — Давида й Соломона. Тому у Франції євреї вважали Магдалину недоторканою царською особою і шанували як засновницю династії царів. Безліч літописців тієї епохи описали життя Марії Магдалини у Франції, включаючи народження дитини, а згодом склали і генеалогічне дерево.

Софі була вражена.

— Ви кажете, існує генеалогічне дерево Ісуса Христа?

— Так. І це начебто один із наріжних каменів у документах Санґріл. Докладний родовід перших нащадків Христа.

— Але яка користь від цих документів? — запитала Софі. — Вони не є доказом. Навряд чи історики можуть довести їх автентичність.

Тібінґ фиркнув.

— Так само, як і автентичність Біблії.

— Ви про що?

— Про те, що історію завжди пишуть переможці. Коли зіштовхуються дві культури, переможений відходить у забуття, а переможець пише підручники з історії, які возвеличують його справу і принижують переможеного ворога. Наполеон якось сказав: «Що таке історія, як не байка, у яку домовились вірити?» — Він усміхнувся. — Історія, вже за визначенням, — це зажди суб’єктивна оцінка подій.

Софі про це ніколи не думала.

— Документи Санґріл просто відображають інший погляд на історію Христа. Зрештою, якій версії вірити — вирішувати вам самим. Важливо, що інформація вціліла. Документи Санґріл налічують десятки тисяч сторінок. Ті, кому довелося бачити цей скарб, казали, що його несли в чотирьох величезних скринях. Вважається, що в цих скринях «папери туристів» — тисячі сторінок автентичних докостянтинівських записів, що їх зробили перші послідовники Ісуса, які глибоко шанували Його як смертного учителя й пророка. Крім того, за чутками, там є й легендарний документ «0» — у його існування вірить навіть сам Ватикан. Кажуть, що це книга проповідей Ісуса, можливо, навіть написана Його рукою.

— Її написав Сам Ісус?

— А чом би й ні? — відповів Тібінґ. — Чому б Ісус не мав записувати власні проповіді? Тоді це було звичною практикою. Інший унікальний документ, що мав би належати до цього скарбу, — рукопис із назвою «Щоденники Магдалини». Це розповідь самої Марії Магдалини про її стосунки з Ісусом, Його розп’яття та її життя у Франції.

Якийсь час Софі мовчала.

— І ці чотири скрині з документами — це той скарб, який тамплієри знайшли під храмом Соломона?

— Той самий. Це ті документи, що дали тамплієрам таку владу. Святий Ґрааль, який так довго і марно шукають.

— Але ж ви сказали, що Святий Ґрааль — це Марія Магдалина. Якщо всі шукають документи, чому ви називаєте це пошуком Святого Ґрааля?

Тібінґ уважно подивився на неї, і його обличчя пом’якшало.

— Тому що там, де заховано Святий Ґрааль, є ще саркофаг.

За вікном вітер завивав поміж дерев.

Тібінґ заговорив тихіше: