— Дякую. Я чекав цього дзвінка. — Арінґароса швидко відімкнувся.

Поклавши слухавку, черговий подумав: дивно, чому Арінґаросу було так погано чути і до того ж у слухавці весь час щось тріщало? Згідно з розкладом, цього вікенду єпископ мав бути в Нью-Йорку, однак здавалося, що він говорить з іншого кінця світу. Але черговий не довго переймався. Зрештою, останні кілька місяців єпископ Арінґароса взагалі поводився дуже дивно.

«Мій мобільний телефон, очевидно, був поза зоною досяжності», — думав Арінґароса, коли «фіат» під’їжджав до римського аеропорту Чампіно, звідки літали чартерні рейси. Учитель намагався мені додзвонитися. Хоч Арінґароса і стурбувався через те, що пропустив дзвінок, його підбадьорило, що Учитель почувався достатньо впевнено, аби зателефонувати безпосередньо до штаб-квартири «Опус Деї».

Мабуть, у Парижі все пройшло добре.

Набираючи номер, Арінґароса з приємністю думав, що скоро й він сам буде в Парижі. «Я приземлюся ще до світанку». В аеропорту на Арінґаросу чекав турбогвинтовий літак, що мав швидко доправити його до Франції. До послуг комерційних авіаліній о цій порі краще було не вдаватися, особливо з огляду на вміст його дипломата.

У слухавці почулися гудки.

— Direction Centrale Police Judiciaire²⁷, — відповів жіночий голос.

Арінґароса завагався. Цього він не очікував.

— Е-е... добривечір. Мене попросили подзвонити за цим номером.

— Qui êtes-vous?²⁸ — запитала жінка. — Як ваше ім’я?

Арінґароса не знав, чи варто називатися. «Французька судова поліція?»

— Ваше ім’я, месьє, — наполягала жінка.

— Єпископ Мануель Арінґароса.

— Un moment. — У слухавці щось клацнуло.

За досить довгий час почувся грубуватий і стурбований чоловічий голос:

— Єпископе, я радий, що нарешті знайшов вас. Нам багато чого треба обговорити.

Розділ 60

Санґріл... Sang Real... San Greal... Королівська кров... Святий Ґрааль.

Це все взаємопов’язано.

Святий Ґрааль — це Марія Магдалина... жінка, що продовжила царський рід Ісуса Христа. Софі все ще не могла прийти до тями. Вона стояла посеред тиші величезного кабінету і збентежено дивилась на Роберта Ленґдона. Що більше частинок Ленґдон із Тібінґом викладали на стіл, то несподіванішої форми набувала складанка.

— Як бачите, моя люба, — мовив Тібінґ, шкутильгаючи до полиць із книжками, — не тільки Леонардо намагався розповісти світові правду про Святий Ґрааль. Про продовження царського роду Ісуса Христа докладно писало багато істориків. — Він провів пальцем по корінцях кількох десятків книжок.

Софі схилила голову набік і прочитала кілька назв:

Таємні охоронці справжньої ідентичності Христа

ЖІНКА З АЛЕБАСТРОВИМ ГЛЕКОМ:

Марія Магдалина і Святий Ґрааль

БОГИНЯ В ЄВАНГЕЛІЯХ:

Повернення священної жіночності

— Оце, мабуть, найвідоміша праця, — сказав Тібінґ. Він витягнув якусь товсту книжку в подертій обкладинці і простягнув Софі.

На обкладинці було написано:

Світовий бестселер

Софі здивовано підвела очі:

— Світовий бестселер? Я ніколи про нього не чула.

— Ви тоді були ще дитиною. У вісімдесятих роках минулого століття ця книжка наробила багато галасу. Як на мене, автори висунули деякі занадто сміливі припущення, але головна концепція в них правильна. І треба віддати їм належне — вони таки спромоглися донести ідею про нащадка Христа до свідомості загалу.

— А як Церква сприйняла цю книжку?

— З люттю, звісно ж. Але цього варто було сподіватися. Зрештою, у книжці йдеться про таємницю, яку Ватикан намагався поховати ще в четвертому столітті. Для цього, зокрема, влаштовувалися хрестові походи. їхня мета була збирати й знищувати інформацію. Адже Марія Магдалина несла величезну загрозу для керівників новоствореної Християнської Церкви. Мало того, що це була жінка, якій Ісус доручив створити Церкву, — вона ще й мала фізичний доказ того, що новопроголошений християнський Бог дав життя смертному нащадкові. Щоб захиститися від влади Марії Магдалини, Церква зробила з неї повію і знищила докази її одруження з Ісусом, унеможлививши будь-які подальші розмови про те, що Ісус мав нащадка і був смертним пророком.

Софі подивилась на Ленґдона, той кивнув:

— Софі, історичних фактів на доказ цього достатньо.

— Погоджуюсь, — вів далі Тібінґ, — що все це звучить дико, але мусимо розуміти, що Церква мала потужний стимул замовчувати правду. Вона б не вижила, якби про дитину Христа стало широко відомо. Це підірвало б уявлення про Його божественність, а отже, й основи Християнської Церкви, яка проголосила себе єдиною ланкою між людьми й Богом і єдиними воротами до царства небесного.

— О, троянда з п’ятьма пелюстками, — раптом сказала Софі і показала на корінець однієї з книжок Тібінґа. Така самісінька, як на скриньці трояндового дерева.

Тібінґ глянув на Ленґдона й усміхнувся.