Читаем Код Да Вінчі полностью

Ленґдон бив ногою по зігнутій залізяці і раптом згадав, що йому раніше сказала Софі: «Дідусь залишив мені повідомлення на автовідповідачі. Сказав, що мусить розповісти правду про мою родину». Тоді він не надав цьому значення, але тепер, коли Ленґдон знав, що тут замішаний Пріорат Сіону, йому спало на думку одне дивовижне припущення.

Бампер із тріском відвалився. Принаймні, тепер броньовик не нагадуватиме феєрверк з нагоди дня незалежності. Ленґдон схопив бампер і потягнув подалі з очей, до лісу, а тим часом думав, куди їм тепер податися. Вони не вміють відкрити криптекс, ані не знають, чому Соньєр віддав його їм. А скидалося на те, що їхній порятунок залежить від відповідей на. ці питання.

«Нам потрібна допомога, — вирішив Ленґдон. — Фахова допомога».

У контексті Святого Ґрааля і Пріорату Сіону це означало лише одну людину. Звичайно, треба було ще переконати Софі.

Софі сиділа в кабіні і чекала на Ленґдона. На колінах вона тримала важку скриньку трояндового дерева і сердилась. «Навіщо дідусь залишив її мені?» Вона не мала ані найменшого уявлення, що з нею робити.

Думай, Софі! Метикуй. Дідусь намагається щось тобі сказати!

Вона відчинила скриньку і подивилась на криптекс із п’яти дисків. Тест на кмітливість. Тут явно відчувалась рука дідуся. Наріжний камінь — це карта, розшифрувати яку можуть тільки достойні. Здавалося, вона чує його голос.

Софі витягла криптекс із скриньки і провела пальцями по дисках. П’ять літер. Тоді спробувала повертати диски. Механізм працював чудово. Вона розташувала диски так, щоб обрані літери вишикувались між двома мідними стрілками на кінцях циліндра. На криптексі з’явилося слово з п’яти літер — Софі знала, що воно аж надто очевидне.

Вона взяла циліндр за обидва кінці й обережно потягла, намагаючись відкрити. Криптекс не піддався. Всередині булькнув оцет, і Софі перестала тягти. Тоді спробувала ще раз.

Знову марно.

Нічого. Криптекс залишався міцно замкнений.

Софі спохмурніла, поклала його назад до скриньки і закрила кришку. Тоді виглянула, де Ленґдон. Софі була вдячна, що цей чоловік був сьогодні з нею. P.S. Знайди Роберта Ленґдона. Тепер було зрозуміло, чому дідусь втягнув у цю справу Ленґдона. Софі не мала відповідних знань, щоб розшифрувати його наміри, тому він обрав їй у помічники Ленґдона. Той мав стати її учителем. Прикро, але сьогодні Ленґдонові довелося побувати не лише в ролі учителя. Він став мішенню для Безу Фаша... і ще якоїсь невидимої сили, що прагнула заволодіти Святим Ґраалем.

Чим би цей Ґрааль не виявився.

«Цікаво, чи варто заради цієї таємниці ризикувати життям», — подумала Софі.

Броньовик знову набрав швидкість, і Ленґдон був задоволений від того, як плавно він тепер їхав.

— Ти знаєш, як доїхати до Версаля?

Софі здивувалась:

— На екскурсію?

— Ні, я маю план. У мене є знайомий історик, який живе неподалік Версаля. Не пам’ятаю, де саме, але можемо пошукати. Я був у нього в будинку кілька разів. Його звуть Лі Тібінґ. Колишній член британського Королівського історичного товариства.

— І живе в Парижі?

— Тібінґ схиблений на Ґраалі. Коли з’явилися чутки про наріжний камінь Пріорату, десь років п’ятнадцять тому, він переїхав до Франції. Сподівався знайти цей камінь в одному із храмів. Тібінґ написав кілька книжок про наріжний камінь і Ґрааль. Можливо, він підкаже нам, як відкрити криптекс і що з ним робити далі.

Софі насторожилась.

— І що, йому можна довіряти?

— Довіряти в чому? Що він не викраде інформації?

— І не здасть нас поліції.

— Я не збираюсь повідомляти йому, що нас розшукує поліція. Лише сподіваюся, що він нас прийме, доки все не владнається.

— Роберте, тобі не спадало на думку, що наші фото вже, мабуть, показує кожний телеканал у Франції? Безу Фаш завжди звертається до засобів масової інформації. "Він зробить так, що ми не зможемо з’явитися ніде, бо нас усюди впізнають.

«Супер, — подумав Ленґдон. — Мій дебют на французькому телебаченні буде в рубриці “їх розшукує поліція”». Принаймні, Джонас Фокман зрадіє: щоразу, як Ленґдона показували по телебаченню, продаж книжок миттєво зростав.

— Цей чоловік — твій добрий друг? — запитала Софі.

Ленґдон сумнівався, що Тібінґ належить до тих, хто дивиться телевізор, а тим більше о цій порі, однак над останнім питанням Софі варто було замислитись. Інтуїція підказувала Ленґдонові, що Тібінґу можна повністю довіряти. Ідеальний притулок. В умовах, що склалися, Тібінґ, мабуть, із шкіри лізтиме, аби допомогти їм. Мало того, він у боргу перед Ленґдоном. Тібінґ був ученим, який цікавився всім, що стосувалося Ґрааля, а Софі заявила, що її дід був великим магістром Пріорату Сіону. Якби Тібінґ про це дізнався, то не зупинився б ні перед чим, щоб їм допомогти.

— Тібінґ може стати могутнім союзником, — сказав Ленґдон. Залежно від того, скільки ти схочеш йому розповісти.

— Фаш напевно запропонує грошову винагороду за інформацію про нас.

Ленґдон розсміявся.

— Повір, гроші цього хлопця цікавлять найменше.