Читаем Код Да Вінчі полностью

Ленґдон не знав, із чого почати розповідь. У давнину таємницю побудови кам’яних арок ревно оберігало масонське братство. Градус Королівської Арки. Архітектура. Наріжні камені. Усе це було взаємопов’язано. Таємне знання того, як за допомогою клиноподібного каменя побудувати склепінчасту арку, було частиною тієї мудрості, яка зробила масонів такими заможними майстрами, і цю таємницю вони старанно оберігали. Наріжний камінь завжди асоціювався з таємницею. Але цей мармуровий циліндр у скриньці трояндового дерева не мав нічого спільного із наріжним каменем. Наріжний камінь Пріорату Сіону — якщо це справді був він — виявився зовсім не таким, яким уявляв його Ленґдон.

— Наріжний камінь Пріорату — не моя компетенція, — зізнався Ленґдон. — Мене цікавлять передусім символи, пов’язані зі Святим Ґраалем. Тому я здебільшого залишав поза увагою ті численні легенди, що розповідають, як його знайти.

Софі підвела брови.

— Знайти Святий Ґрааль?

Ленґдон невпевнено кивнув.

— Софі, за легендою наріжний камінь Пріорату Сіону — це закодована карта... карта, що вказує на місце заховання Святого Ґрааля.

На Софі це, схоже, не справило враження.

— І ти думаєш, вона тут?

Ленґдон не знав, що й відповісти. Йому самому це здавалося неймовірним, але наріжний камінь був єдиним логічним поясненням. Закодований камінь, захований під знаком Троянди.

Те, що цей криптекс спроектував Леонардо да Вінчі — колишній великий магістр Пріорату Сіону — теж свідчило на користь того, що це й справді був легендарний наріжний камінь братства. Проект великого магістра, який втілив у життя за кілька століть інший член Пріорату. Усе занадто збігалось, щоб це припущення можна було так просто відкинути.

Останні десятиліття історики шукали цей камінь у французьких храмах. Шукачі Ґрааля, які вже знали про пристрасть Пріорату до кодів із подвійним змістом, вирішили, що la clef de voûte — це справжній клиноподібний наріжний камінь із кодом у склепінчастій арці якогось храму. Під знаком Троянди. А в архітектурі троянд не бракувало. Вікна-розетки. Рельєфи з розетками. І звісно ж, безліч cinquefoils — декоративних квіток з п’ятьма пелюстками, що часто красувалися на арках, просто над наріжним каменем. Здавалося, що знайти місце заховання Святого Ґрааля до смішного просто. Карта була захована в арці якогось маловідомого храму наче на сміх парафіянам, що регулярно ходять під нею.

— Цей криптекс не може бути тим самим наріжним каменем, — заперечила Софі. — Він зовсім новий. Я впевнена, що його виготовив дідусь. Про нього не може йтися в жодній давній легенді про Ґрааль.

— Насправді вважається, — відповів Ленґдон, відчуваючи, як його охоплює радісне збудження, — що Пріорат створив наріжний камінь в останні кілька десятків років.

В очах Софі читалась недовіра.

— Але якщо цей криптекс вказує на місце заховання Святого Ґрааля, то навіщо б дідусь давав його мені? Я не знаю ні як його відкрити, ні що з ним робити. Я взагалі не знаю, що таке Святий Ґрааль!

Ленґдон мусив визнати, що вона має рацію. Досі він не мав нагоди пояснити Софі, чим насправді є Святий Ґрааль. Із цим доведеться почекати. Наразі йшлося про наріжний камінь.

Якщо це справді він...

Під рівномірне гудіння куленепробивних шин Ленґдон швидко переповів Софі усе, що знав про наріжний камінь. За легендою, найбільшу таємницю Пріорату Сіону — місце заховання Святого Ґрааля — ніколи не записували. Із міркувань безпеки її століттями переказували усно кожному новому сенешалеві на таємній церемонії. Однак у якийсь момент протягом минулого сторіччя поповзли чутки, що Пріорат змінив правила. Можливо, це було пов’язано з появою нових електронних засобів прослуховування. Так чи інакше, Пріорат Сіону присягся більше ніколи не вимовляти, де заховано священний скарб.

— Але як же вони тоді передавали цю таємницю? — запитала Софі.

— Ось тут і з’являється наріжний камінь, — відповів Ленґдон. — Коли один із чотирьох членів найвищого рангу вмирав, троє інших обирали наступного кандидата в сенешалі з нижчих ланок організації. Але новому сенешалеві не одразу говорили, де заховано Ґрааль, а натомість давали випробування — він мав довести, що вартий довіри.

Софі чомусь занепокоїлась, і Ленґдон раптом пригадав, як вона розповідала, що дідусь час від часу влаштовував їй гру в пошуки скарбу — preuves de mérite. Очевидно, пошук наріжного каменя відбувався за такою самою схемою. Крім того, такі випробування були дуже поширені в таємних товариствах. Найбільше прославились у цьому масони: члени цього ордену піднімалися на вищу сходинку, довівши, що вміють берегти таємницю. Вони багато років виконували ритуали і проходили численні випробування, що ставали дедалі складнішими, аж доки не досягали найвищого звання — масона тридцять другого ступеня.

— Отже, наріжний камінь — це випробування! — вигукнула Софі. — Відкривши його таємницю, кандидат у сенешалі доведе, що заслуговує на ту інформацію, яка там захована.

Ленґдон кивнув.

— Я й забув, що ти не новачок у таких справах.