Читаем Код Да Вінчі полностью

Через це шукачі Ґрааля ретельно вивчали твори й щоденники да Вінчі, сподіваючись знайти там якийсь натяк на те, де заховано скарб. Дехто запевняв, що гори, які є тлом на картині «Мадонна в скелях», дуже нагадують ряд пагорбів із численними печерами у Шотландії. Інші наполягали, що дивне розташування апостолів у «Таємній вечері» — це своєрідний код. Були й такі, хто казав, що в результаті рентгенологічного дослідження «Мони Лізи» було виявлено, що з самого початку на ній був кулон богині Ісіди з ляпіс-лазурі — деталь, яку да Вінчі начебто пізніше вирішив замалювати. Ленґдонові не доводилося бачити жодного доказу на користь цієї гіпотези, до того ж він не уявляв, як кулон із ляпіс-лазурі міг би вказувати на місце заховання Святого Ґрааля. Однак ревні шукачі Ґрааля досі палко обговорювали таку можливість в Інтернеті.

Люди люблять загадки.

А загадки не змушують на себе чекати. Наприклад, зовсім недавно світ приголомшило повідомлення, що в славнозвісній картині да Вінчі «Поклоніння волхвів» під шарами фарби криється таємниця. Італійський реставратор Мауріціо Серачіні зробив несподіване відкриття, яке журнал «New York Times Magazine» опублікував у блискучій статті з назвою «Маскування Леонардо».

Серачіні переконливо довів: попри те, що сіро-зелений ескіз «Поклоніння волхвів» і справді виконав да Вінчі, саму картину малював не він. Рисунок Леонардо через багато років після смерті великого майстра розфарбував якийсь анонімний художник, як діти розмальовують картинки. Але ще більше занепокоїло інше відкриття. Знімки, зроблені за допомогою інфрачервоної рефлектографїї та рентгену засвідчили, що шахрай від мистецтва, розфарбовуючи ескіз да Вінчі, з незрозумілої причини відступив від оригіналу і наче навмисне намагався спотворити справжній намір да Вінчі. Однак сам оригінальний ескіз так і не оприлюднили. Після всього галасу збентежені керівники галереї Уффіці у Флоренції негайно прибрали цю картину до сховища, розташованого навпроти через вулицю. І тепер відвідувачі галереї, що приходили до зали Леонардо, бачили на місці «Поклоніння волхвів» дивну табличку:

У вузькому колі сучасних дивакуватих шукачів Святого Ґрааля Леонардо да Вінчі залишався найбільшою загадкою. Усе його мистецтво було наче пронизане таємницею, але ця таємниця залишалася недосяжною, хоч би де вона крилася — чи захована під верхнім шаром фарби, чи закодована у фрагментах твору. А може, її взагалі й не було. Можливо, всі ці загадкові натяки були лише порожньою обіцянкою, яку да Вінчі залишив, щоб подражнити цікавих і викликати зухвалу усмішку на обличчі Мони Лізи.

— Чи може бути, — голос Софі повернув Ленґдона до дійсності, — що це ключ від дверей, які ведуть до місця, де заховано Святий Ґрааль?

Ленґдон засміявся, але так вимушено, що навіть сам це відчув.

— Не уявляю, щоб таке було можливо. До того ж, кажуть, Святий Ґрааль заховано у Британії, а не у Франції. — Він коротко переповів їй усю історію.

— Але Ґрааль — це, здається, єдине розумне пояснення, — наполягала Софі. — Ми маємо ключ, старанно захищений від підробок, з емблемою Пріорату Сіону. Передав нам цей ключ один із членів Пріорату Сіону — братства, яке, за твоїми словами, стереже Святий Ґрааль.

Ленґдон розумів, що Софі міркує логічно, однак інтуїтивно він не міг із цим погодитися. Ходили чутки, що Пріорат Сіону заприсягся колись переправити Ґрааль назад до Франції, де той мав би залишитися навічно, але не було жодних історичних доказів, які б свідчили, що це вже сталося. Навіть якби Пріоратові вже вдалося привезти Ґрааль до Франції, будинок на вулиці Аксо біля стадіону навряд чи був відповідним місцем для довічного заховання скарбу.

— Ні, Софі, я не уявляю, щоб цей ключ міг мати щось спільне зі Святим Ґраалем.

— Тому що Ґрааль мав би бути в Англії?

— Не тільки тому. Місце заховання Святого Ґрааля — одна з найбільших таємниць в історії. Члени Пріорату Сіону не один десяток років доводять, що гідні довіри, перш ніж їх допускають до вищих прошарків братства і розповідають їм, де Святий Ґрааль. Ця таємниця захищена складною системою фрагментованої інформації, і хоч братство дуже численне, лише четверо його членів у кожний конкретний відрізок часу знають, де заховано Ґрааль, — це великий магістр і троє його сенешалів. Імовірність, що твій дідусь належав до цієї верхівки, дуже невелика.

«Я знаю, що дідусь належав до верхівки», — подумала Софі, натискаючи на газ. їй у пам’ять навічно вкарбувалася картина, яка безпомилково свідчила про статус її дідуся у братстві.

— Але навіть якби твій дідусь і справді належав до цього найвищого прошарку, йому б не було дозволено розповідати щось людині поза братством. Це неймовірно, щоб він наважився ввести до цього вузького кола тебе.