Учитель невиразно пригадував фотознімки славнозвісної могили і, зокрема, її найцікавішої особливості — дивовижної кулі. Величезна сфера, що прикрашає могилу цього рицаря, майже така ж завбільшки, як і сама могила. Присутність кулі водночас і тішила, і непокоїла Учителя. З одного боку, вона начебто підтверджувала, що у вірші йдеться саме про цю могилу. З іншого, розгадка крилася в кулі, яка мала б бути на цій могилі... а не в тій, яка там уже є. Він сподівався, що знайде відповідь, коли ретельно огляне могилу.

Дощ посилювався, і він запхав криптекс глибоко в праву кишеню, щоб уберегти від вологи. У лівій був крихітний револьвер. За кілька хвилин він уже переступав поріг найвеличнішої будівлі Лондона, спорудженої дев’ять століть тому.

Тієї самої миті, коли Учитель сховався від дощу, єпископ Арінґароса потрапив під нього. Він вийшов зі свого компактного літачка в урядовому аеропорту Біггін-хілл і зіщулився від холоду. Арінґароса сподівався, що його зустріне капітан Фаш. А натомість до нього підійшов молодий поліцейський-британець із парасолею.

— Єпископ Арінґароса? Капітан Фаш мусив поїхати. Він попросив мене зустріти вас. Порадив, щоб я відвіз вас до Скотленд-Ярду. На його думку, там ви будете в найбільшій безпеці.

У найбільшій безпеці? Арінґароса подивився на важкий дипломат з облігаціями Ватикану, який тримав у руці. Він геть забув.

— Так, дякую.

Арінґароса сів до поліцейського авта, розмірковуючи, де в цю мить Сайлас. За кілька хвилин він почув відповідь по рації.

Орм Корт, 5.

Арінґароса миттю впізнав цю адресу.

Лондонська резиденція «Опус Деї».

Він різко повернувся до водія.

— Відвезіть мене просто туди!

Розділ 95

Відколи система почала пошук, Ленґдон не відводив очей від екрана.

П’ять хвилин. Лише два результати. Обидва недоречні.

Він уже почав непокоїтися.

Памела Ґеттем була в сусідній кімнаті. Ленґдон і Софі необачно поцікавилися, чи не можна було б заварити кави. І тепер пищання мікрохвильового апарата, яке долинало з-за дверей, навело Ленґдона на думку, що їм збираються запропонувати розчинну «Нескафе».

Нарешті комп’ютер радісно пікнув.

— Чую, з’явився ще один результат, — озвалася Ґеттем. — Що там?

Ленґдон подивився на екран.

Трактат про сера Ґавейна і Зеленого рицаря.

— Алегорія Зеленого рицаря, — крикнув він бібліотекарці.

— Не те, — сказала Ґеттем. — У Лондоні навряд чи покояться міфічні зелені велетні.

Ленґдон і Софі терпляче сиділи перед екраном. Ще два сумнівні результати. Довга пауза. Нарешті комп’ютер знову пікнув, але інформація виявилась зовсім несподіваною.

— Опери Ваґнера? — здивувалась Софі.

Ґеттем з пакетиком розчинної кави підійшла до дверей.

— Дивно. Хіба Ваґнер був рицарем?

— Ні, — відповів Ленґдон. Цей варіант його несподівано заінтригував. — Зате він був відомим масоном. — Так само, як і Моцарт, Бетховен, Шекспір, Ґершвін, Гудіні та Дісней. Про зв’язки масонів з тамплієрами, Пріоратом Сіону і Святим Ґраалем написано безліч книжок. — Я хочу це подивитися. Як завантажити весь текст?

— Вам не потрібний весь текст, — сказала Ґеттем. — Клацніть на заголовок, і комп’ютер покаже уривки контексту з вашими ключовими словами.

Ленґдон зробив, як вона порадила.

Відкрилось нове вікно.

... метафоричний пошук Ґрааля, який є підставою...

... Лондонська філармонія 1855 року...

... антологія опер Ребекки Поп «Діва»...

... могила Ваґнера у Німеччині...

— Не те, — розчаровано сказав Ленґдон. Однак його вразило, наскільки просто і зручно було користуватися системою. Цих уривків із ключовими словами вистачило, щоб він згадав, що опера Ваґнера «Парсіфаль» — це алегорична розповідь про Марію Магдалину і продовження роду Ісуса Христа; в ній ідеться про молодого рицаря, який шукає правди.

— Наберіться терпіння, — порадила Ґеттем. — Це як лотерея. Хай машина шукає.

Протягом кількох наступних хвилин комп’ютер знайшов іще кілька текстів із посиланнями на Ґрааль, у тому числі про трубадурів — знаменитих французьких мандрівних співаків. Ленґдон знав, що слова «менестрель» і «міністр» насправді походять від одного кореня. Трубадури були мандрівними слугами, або ministers, церкви Марії Магдалини, які у пісенній формі розповідали простому людові про згублену священну жіночність. Дотепер трубадури прославляють у піснях чесноти «нашої королеви» — таємничої прекрасної жінки, якій вони навік віддали серця.

Ленґдон швидко завантажив контекст, але не виявив нічого цікавого.

Комп’ютер знову пікнув.

Історія Святого Ґрааля в картах таро