Читаем Карта днів полностью

— Дивитись на нього теж не треба, — відрізала міс Біллі. — Не хочу, щоб ти колупався в моєму петельному годиннику, хлопчику. Ти міг усе поламати.

Єнох схрестив руки та закипів від злості. А я вирішив, що настав час перейти до справи, тому, щойно собачки перестали дзявкати, я сказав:

— Я маю для вас дещо.

І простягнув їй пакет від Ейча, на якому було написано «Вогненний Чоловік». Вона пильно подивилась на нього поверх окулярів і запитала:

— Що це?

— Не знаю. Але, якщо ви менеджер, то, гадаю, це для вас.

Вона наморщила лоба.

— Відкрий.

І я розірвав папір. Я аж помирав, хотів побачити, що було всередині, звідтоді як Ейч дав це мені.

Це був пакетик із собачими ласощами. На обгортці було написано «Колосальний АРОМАТ! Колосальне джерело веселощів!»

— Це, певно, насмішка, — промимрила Емма.

Обличчя міс Біллі засвітилося.

— Як мило! Мої дівчатка це так люблять!

Собачки побачили пакетик, і їх почало просто викручувати в той бік по-всякому. Міс Біллі вихопила його в мене та високо підняла в них над головами.

— Е! Е! Не будьте такими жаднюгами!

— Ми пройшли це все, щоб доставити собачий корм? — обурився Єнох.

— І не просто якийсь там старий собачий корм, — зауважила міс Біллі, трохи повернувшись, щоб укинути пакунок собі в сумочку — подалі від собачих носів, що переслідували його, наче приклеєні.

— Вам не цікаво, від кого це? — запитала Емма.

— Я знаю, від кого. Коли ви побачите його, щиро йому подякуйте за мене та скажіть, що він повернувся в мій різдвяний список. А тепер… — вона міцно притисла собак собі до грудей та так і встала з ними, тримаючи в обіймах, — я повинна забрати дівчаток на «пі-пі», тож слухайте, які тут правила. Номер один, не торкайтесь до мого годинника. Номер два, ми не любимо тут гамір чи метушню, тому не робіть цього. Номер три, поруч є автозаправна станція з гаражем, де ви зможете попрацювати зі своєю зламаною машиною. Коли ви закінчите, я сподіваюся, вас тут не буде. У нас нема вільних місць.

Вона повернулася, збираючись піти.

— А чи не маєте ви щось для нас? — запитав я.

Вона спохмурніла.

— Наприклад?

— Ключ, — відповів я. — Ми шукаємо… портал? — Я сподівався, що вона могла б дати мені принаймні щось корисне в обмін на пакет — частину карти, поштову листівку з адресою на ній, — щось, що могло б допомогти нам знайти наш наступний пункт призначення.

— Ой, любесенькі. Якщо у вас нема ключа, боюсь, що не зможу вам допомогти! — і вона голосно засміялась. — А тепер ідіть собі, я маю вигуляти дівчаток.

***

У внутрішньому дворі, коли ми розмовляли біля безлюдного басейну, мешканці маєтку «Фламінго» спостерігали за нами крізь жалюзі.

— Корм для собак, — промовила Бронвін. — Не можу повірити.

— Уміст пакета навряд чи має значення, — сказав Єнох. — Важливим є тільки те, що ми його доставили.

— Він хоче знати, що може покластися на нас, — зробив я висновок.

До нас підійшов Пол.

— Я був у гаражі по сусідству, — повідомив він, показуючи на будівлю поза межами «Фламінго». — Там є запасні частини, хоча про карбюратори я не знаю.

— Навіть торцевий ключ краще, ніж нічого, — відповів Єнох. — Дякую.

Пол кивнув та знову кудись заспішив, а ми зібралися докупи, щоб обговорити наші наступні кроки.

— А як щодо іншого місця… цього «порталу»? — запитала Бронвін. — Як нам його знайти?

— Будемо всіх розпитувати, — запропонувала Емма. — Хтось неодмінно має знати.

— Якщо тільки Ейч не послав нас сюди лише заради того, — докинув Єнох, — щоб перевірити наше терпіння.

— Він би так не зробив, — заперечила Емма.

Єнох ударив ногою великий пляжний м’яч, який лежав біля його ніг. Той полетів у басейн.

— Може, ви не звикли, щоб із вас насміхались, але всі ці приколи з тих, що полюбляв робити Ейб — принаймні щодо мене, — а цей тип працював на нього.

— Із ним, — поправила Емма, котрій ніколи не подобалось, якщо хтось критикував мого діда.

— Яка різниця!

— Просто йди та полагодь машину! — гримнула вона. — Це єдина причина, чому ти тут, чи не так?

Єнох виглядав приниженим.

— Ходім, Бронвін, — буркнув він, — королева віддала новий наказ.

Він та Бронвін підійшли до машини. Єнох сів за кермо, показав на гараж та вигукнув:

— ЖМИ!

Бронвін похитала головою та зітхнула.

— Після всього цього мені ввечері потрібна буде подвійна пайка, — промовила вона, потім поклала руки на бампер та почала штовхати.

— Агов, привіт, юначе! Привіт, юна леді!

Я повернувся та побачив чоловіка, який сягнистими кроками йшов у наш бік та посміхався. Він своєю широкою мозолястою долонею просто охопив мою, і ми потисли одне одному руки.

— Еделейд Поллард, — відрекомендувався він, — дуже радий зустрічі з вами.

Це був високий чорношкірий чоловік у красивому синьому костюмі й такому ж капелюсі. На вигляд йому було близько сімдесяти, а насправді, може, і більше, враховуючи перебування в часовій петлі.

— Еделейд44, — повторила Емма, усміхаючись так, як я ніколи не бачив, щоб вона усміхалась при вигляді котрогось незнайомця. — Це незвичайне ім’я!

— Що ж, а я незвичайний чоловік! Що привело вас усіх на наш шматочок болота?