Читаем Карта днів полностью

Ліо підняв руку над головою та різко й сильно опустив її, загнавши ніж для конвертів глибоко у кришку столу. Усі в кімнаті від несподіванки здригнулись.

— Зачитай звинувачення, Білле, — звелів Ліо.

Білл розгорнув блокнот:

— Перетин меж приватного володіння. Опір при арешті. Викрадення відособленого дивного…

— Допиши «надання неправдивих даних про себе», — перебив його Ліо.

— Як скажеш, Ліо, — промовив Білл, дописуючи.

Затим Ліо підвівся зі свого високого стільця, обійшов навколо нього, став позаду та сперся передпліччями на золоте оздоблення спинки.

— Після того як витвори та примарні тварюки вшилися з міста і все почало налагоджуватися, — сказав він, — я знав, і це було лише питання часу, що одного разу хтось спробує залізти на нашу територію. Я вирішив, що вони почнуть зі спроби віджати одну з «мухосранських» петель десь на окраїнах. Як-от заклад Міссі Файнман на Соснових Пустирях. Або притончик Джус Берров у горах Поконо. Але прийти за одним із наймогутніших диких, яких ми не бачили я вже не знаю як давно, і зробити це прямо на нашому задньому дворі серед білого дня… — Ліо при цих словах випростався, й у спалаху гніву з його вуст навіть почала бризкати слина. — Це не тільки безсоромно, це — образа. У такий спосіб «каліфорніос» кажуть: «Ліо слабкий. Ліо спить. Давайте просто завалимося до нього додому та вкрадемо його скарбничку, бо ми зможемо втекти з нею».

— Ви явно дуже засмучений, — промовив Мілард, — і хоча я, звісно ж, не хочу засмучувати вас надалі тим, що не погоджусь із вами, але ми зовсім не є тими, ким ви, здається, думаєте, ми є.

Ліо вийшов із-за стільця та став перед Мілардом, на якому був насильно одягнутий смугастий халат, щоб йому важче було непомітно зникнути.

— Ви тутешні? — запитав Ліо рівним тоном.

— Ні, — відповів Мілард.

— Чи намагалися ви вивезти того дикого?

— А що таке «дикий»?

Ліо вдарив Міларда в живіт. Мілард склався вдвічі та застогнав.

— Припиніть! — вигукнула Емма.

— Білле, розкажи їм, що таке «дикий».

— Дивний, котрий не знає, що він дивний, і ще не зв’язаний із жодним конкретним кланом чи ватагою, — проказав Білл, наче цитував напам’ять.

«Дикий», здається, було іншою назвою для відособленого… але більш принизливою.

— Вона була в небезпеці, — пояснив я. — Ми пробували їй допомогти.

— Забравши її із П’яти Районів83, — голос Ліо пролунав скептично.

— До нашої петлі у Лондоні, — сказала Бронвін. — Де вона була б у безпеці від таких людей, як ви.

Брови Ліо поповзли вгору.

— Лондон. Бачиш, Білле, це ще гірше, ніж я думав?! Тепер за нами приходитимуть іще й «лаймі84-дивні», а не тільки «лос-каліфорніос».

— Вона не одна з вас, і вона не ваша, — заявив я. — Це був її вибір піти з нами.

Ліо розправив свій комірець та підійшов прямо до мене. Гангстер, що стояв поряд зі мною, стиснув мою руку сильніше.

— Я не знаю, чи ти дійсно не в курсі, чи просто прикидаєшся, — тихо мовив Ліо, — але це не має значення. Закон є закон, і цей закон один по всій країні. Та «світлоїжка» є місцевою, і схиляти її піти звідси — це злочин, у якому ви зізнались. Я не маю вибору, крім як покарати вас для прикладу.

Він підняв руку і дав мені ляпаса, і це сталось так швидко, що я не встиг підготуватися до удару. Сила удару мало не збила мене з ніг.

— Білле, забери цю шпану з мого кабінету. Дізнайтеся, хто вони, і не церемоньтесь із ними. Ми більше не будемо благодушними.

— Як скажеш, Ліо.

Коли нас виводили, ми з Еммою встигли поглянути одне на одного. І я самими тільки губами сказав їй: «Усе буде добре». Але вперше звідтоді, як ми покинули мій дім у Флориді кілька днів тому, я реально не був у цьому впевнений.

Це була перша моя зустріч із Ліо, але не остання.

***

Не можу сказати, скільки часу я провів у тій кімнатці. Здавалося, що минули дні, але, найімовірніше, пройшло менше двадцяти чотирьох годин. Там не було ні вікна, ні сонця, а з обстановки лише розкладачка та нічний горщик. Єдиним джерелом світла була гола лампочка, яка ніколи не припиняла горіти, а за таких умов плин часу вимірювати складніше, особливо коли ви страждаєте на петельний десинхроноз, і тому ваше тіло навіть приблизно у часі не орієнтується.