Читаем Карта днів полностью

На жаль, багато що залежало від моїх батьків. Вони б легко змогли посприяти цим планам або ж зробити їх реалізацію неможливою. От якби придумати для моїх друзів якийсь спосіб залишитись тут і щоб мої мама й тато не збожеволіли при цьому, тобто щоб нам не довелося ходити коло них навшпиньки, боячись, що одного разу, через якийсь випадковий прояв нашої дивності, мої батьки з криками вибіжать на вулицю, а на наші голови впадуть усі прокляття світу.

Це мало бути щось таке, що я міг би розповісти своїм батькам і в що б вони повірили. Треба придумати, як пояснити моїм батькам особливості поведінки моїх друзів. Що вони тут роблять, чому такі дивні… можливо, навіть розповісти про їхні вміння. Від намагання вигадати правдоподібну історію в мене аж мізки закипіли. Ну, наприклад, можна було сказати, що мої друзі — учні за обміном, котрих я зустрів був у Лондоні. Вони врятували мені життя, прихистили мене, і тепер я хотів їм віддячити. (Мені сподобалось те, що це було недалеко від істини.) А ще вони виявились професійними фокусниками, котрі повсякчас тренують свою майстерність. Майстри ілюзії. І їхні трюки настільки досконалі, що ви ніколи не здогадаєтесь, як це в них виходить.

Можливо. Можливо, це був вихід. І тепер усе буде ТІП-ТОП!

Мій мозок — справжня «надієтворна» машина!

1 В англомовних країнах фунт — це одиниця вимірювання маси, що, як правило, дорівнює 0,45 кг. (Тут і далі прим. перекл.)

Розділ другий

Наступного ранку я прокинувся з неприємним щемливим передчуттям у грудях, упевнений, що все це було сном. Наперед налаштувавшись відчути розчарування, я наважився спуститись, уже наполовину переконаний, що побачу там свої сумки зібраними, а своїх дядечків — знову біля дверей, щоб я не втік. Натомість мене зустріла сцена незвичайної сімейної гармонії.

Увесь нижній поверх був наповнений веселим гомоном і теплими запахами з кухні. Горацій дзенькав начинням на кухні, а Емма та Мілард накривали на стіл. Пані Сапсан, тихо щось насвистуючи, відчиняла вікна, щоби трохи запустити всередину ранкового бризу. А за вікнами було видно Олівію, Бронвін та Клер, котрі бігали одна за одною по всьому подвір’ю. Бронвін ловила Олівію і підкидала її на двадцять футів2 угору, а Олівія сміялася, наче божевільна, коли, із удвічі вже меншою швидкістю, плавно знову опускалася на землю: ваги її черевиків було якраз достатньо, щоби подолати її природну підйомну силу. У вітальні Г’ю та Єнох прилипли до телевізора, із захопленням та здивуванням дивлячись рекламу прального порошку. Усе це було настільки приємне видовище, яке я тільки міг собі уявити, що довгий час я стояв унизу біля східців, ніким не помічений, та насолоджувався ним. Лише за одну-єдину ніч моїм друзям удалося зробити мій дім більш щасливим, більш затишним місцем, ніж воно було всі ці роки, що я прожив тут із батьками.

— Добре, що ти з нами! — проспівала пані Сапсан, повернувши мене до реальності.

Емма кинулася до мене.

— Що таке? — стривожилась вона. — Знов запаморочення?

— Просто оцінюю декорації, — відказав я, а потім притягнув її ближче та поцілував. Вона оповила мене руками та поцілувала у відповідь, і мій мозок ураз залило потоком тремтливого тепла, і в мене з’явилося відчуття, ніби я вийшов із тіла та піднявся під самісіньку стелю і тепер дивився зверху вниз на ніжне, прекрасне обличчя цієї чарівної дівчини, на своїх друзів і на весь цей радісний світ довкола — і не вірив, що все це відбувається зі мною і зараз.

Поцілунок тривав настільки недовго, що здавалось, наче ніхто, крім нас двох, його й не помітив. А потім ми взялися за руки та рушили в напрямку до кухні.

— Як давно ви всі попрокидалися? — запитав я.

— О-о, ще кілька годин тому, — відповів Мілард, несучи повз нас деко з чимось здобним до їдальні. — У нас жахливий петельний десинхроноз.

Я помітив, що він був одягнений від голови до ніг: темно-фіолетові штани, легкий светр, шарф навколо шиї.

— Це я одягав його сьогодні вранці, — повідомив Горацій, вистромивши голову з кухні. — У вмінні правильно одягатися він як мала дитина.

Сам Горацій був одягнутий у фартух поверх білої сорочки з комірцем, на якій була краватка, а на ногах були випрасувані штани — і це майже напевне означало, що він прокинувся надзвичайно рано, просто щоби попрасувати свій одяг.

Я перепросив їх та покинув, щоби піти перевірити, як там у гаражі моя сім’я. Мої рідні й досі спали — точно там же, де я їх залишив. Навряд чи вони навіть крутились уві сні. І щойно я так подумав, як став підозрювати щось нехороше. Я негайно ж підбіг до машини та заходився підносити зовнішній бік своєї долоні до кожного носа, перевіряючи, чи вони дихають. Із задоволенням переконавшись, що всі живі, я повернувся до своїх друзів.