Моя люба донечко!

Сьогодні, здається, мені не вистачає тебе більше, ніж будь-коли. Я працюю в університетському архіві в Римі. Я була тут двічі за останні два роки. Мене знають охоронці, архіваріуси, офіціант у кафе через вулицю навпроти архіву знає мене і хотів би познайомитися ближче, але я холодно відвертаюся, вдаючи, що не помічаю його зацікавленості. У цьому архіві є записи про чуму 1517 року, на жертвах якої була тільки одна позначка — червона ранка на шиї. Папа римський наказав ховати їх, устромляючи їм кілок у серце й кладучи у рот часник. 1517 рік. Я намагаюся зробити карту його рухів у часі або рухів (оскільки неможливо відрізнити) його слуг. Ця карта — насправді всього лише список у моєму блокноті — уже заповнює багато сторінок. Але чи вийде щось із цього, я поки не знаю. Я збираюся виявити це в процесі роботи.

Твоя любляча мама Хелен

Моя люба донечко!

Я вже майже готова все кинути й повернутись до тебе. У цьому місяці в тебе день народження. Як я можу пропустити ще один день народження? Я зараз би повернулась до тебе, якби не розуміла: якщо зроблю так, усе почнеться спочатку. Я буду почувати себе нечистою, як шість років тому, — і поряд із твоєю чистотою я відчую ще більший жах. Як я можу бути поруч із тобою, знаючи, що я опоганена? Яке я маю право торкатися твоєї ніжної щічки?

Твоя любляча мама Хелен

Моя люба доню!

Я тепер в Асизах. Ці разючі церкви й каплиці на схилах пагорбів доводять мене до розпачу. Ми могли б приїхати сюди разом: ти у своєму маленькому платтячку й капелюшку, я і твій батько — ми разом трималися б за руки і гуляли б, як усі туристи. Натомість я працюю в запиленій бібліотеці монастиря, читаю документ 1603 року. Того року в грудні тут загинуло двоє ченців, їх знайшли в снігу з невеличкими ушкодженнями на шиї. Моя латинська мені стала в пригоді, а грошей вистачає на будь-які необхідні послуги, переклади усні й письмові, сплачування рахунків. За допомогою грошей я дістаю візи, паспорти, квитки на потяги, фальшиві документи. Коли я була підлітком, у мене завжди не було грошей. Моя мати в селі ледве знала, як вони виглядають. А тепер я розумію, що на них можна купити все. Ні, не все. Не все, що мені потрібно.

Твоя любляча мама Хелен

Розділ 69