Навесні 2014‑го антисланцеві мітинги перетворилися на антиукраїнські. Вчорашні активісти екологічних протестів почали агітувати за вихід Донбасу зі складу України та займатися організацією незаконного сепаратистського референдуму. Сталася дивна метаморфоза — ті ж самі люди, які раніше звинувачували Януковича у змові із західними корпораціями та зраді інтересів Донбасу, у березні 2014‑го фактично встали на його захист. Претензії, які раніше висувались Януковичу, після його повалення автоматично переадресовувалися вже представникам нової влади, яка ніякого відношення до сланцевої історії не мала.

16 березня 2014 року на мітингу у Слов’янську оратори поєднували антисланцеві гасла із закликами до сепаратизму. Мітинг, який спочатку був організований як екологічний, став за фактом антиукраїнською маніфестацією, на яку деякі учасники прийшли з прапорами Росії. На початку мітингу депутатка міськради від КПУ Валентина Ларіна запропонувала присутнім направити уряду та голові ОДА вимогу про заборону видобутку сланцевого газу у Донецькій області. Але вже наступний оратор — колега Ларіної Віра Кубріченко (депутатка міськради від ПСПУ) закликала людей не визнавати новий уряд у Києві. Вона виступила з промовою на підтримку сепаратизму, волала «Губарєву — слава!», а також закликала вже 30 березня провести на Донбасі «референдум, такий самий, як у Криму».

Тема сланцевого газу згадувалась у виступах сепаратистів протягом весни й літа 2014 року, вже після початку бойових дій. При цьому лідери антиукраїнського заколоту переконували жителів Донбасу, що сланцевий газ — одна з причин оголошеної антитерористичної операції.

Однак, боротися проти західних компаній на той момент уже не було ніякої потреби. Після початку бойових дій сланцева історія безславно закінчилася. Працювати поблизу лінії фронту західні інвестори відмовилися. У 2014 році проекти заморозили, а в 2015‑му компанії Shell та Chevron оголосили, що йдуть з українського ринку.

КРАХ НАДІЙ

Курс на євроінтеграцію викликав у середовищі регіоналів серйозні розбіжності. Він суперечив як ідеологічним переконанням, так і економічним інтересам багатьох із них. У приватних бесідах донецькі та луганські політики висловлювали невдоволення лінією, обраною Януковичем, але відкрито виступити проти не наважувалися.

Зате активно виступав проти євроінтеграції Віктор Медведчук. Як запевняє обізнане джерело, у якийсь момент він почав розраховувати на бунт і розкол у Партії регіонів. У вересні 2013 року Медведчук вирушив у тур містами південних та східних областей, щоб проводити «роз’яснювальні заходи» про шкоду від підписання договору про Асоціацію з ЄС. Супроводжував Медведчука у цих поїздках радник Путіна Сергій Глазьєв. У своїх виступах він порівнював Януковича з Мазепою та погрожував Україні економічними проблемами в разі підписання Асоціації з ЄС.

Кожен такий захід Медведчука ставав тусовкою проросійських сил. Агітаційні борди «Українського вибору» лякали людей «жахами Євросоюзу». Громадян переконували, що «Асоціація з ЄС — це одностатеві шлюби», а також обіцяли, що після підписання договору ціни на українські продукти нібито злетять удесятеро, «до європейського рівня».

З наближенням дати саміту у Вільнюсі пристрасті вирували все сильніше. У Януковича наполягали на необхідності підписання Асоціації, «Український вибір» та КПУ вимагали радикальної зміни зовнішньополітичного курсу. Це протистояння виглядало курйозним, оскільки зіткнулися в ньому політичні сили, які ще недавно були союзниками. Компартія та УВ тепер використовували ту ж саму риторику, на яку Партія регіонів опиралася до 2010 року. Вони закликали до проведення референдуму щодо вступу України у Митний союз, заявляли, що для України не вигідна інтеграція до Європи, лякали обивателів розповідями про уроки порнографії, які нібито введені у європейських країнах, а також пропагували ідею федералізації. Але українське суспільство загалом реагувало на це пасивно. Більша частина українців, згідно з різними соцопитуваннями, підтримувала європейський курс держави. Прихильники вступу до Митного союзу переважали тільки на сході та в Криму, але й там масових протестів проти політики Януковича не спостерігалося. Було очевидно, що зусиль комуністів та Медведчука не вистачає для того, щоб змінити ситуацію.