Він не пригадував, щоб процес був таким езотеричним. Але ж поряд був Синя Борода, завжди готовий прийти на допомогу. Він збентежено перевернув аркуш.

У двері постукали.

— Доброго ранку, друже!

Що Фйотор тут робить? Сніданок лише через півгодини. Пфефферкорн висунув голову в кімнату.

— Хвилиночку! — гукнув він.

Повернувся до ванної. Відкрив тюбик з клеєм, видавив краплину на кінчик пальця і приклав пальця до губи, одразу ж забезпечивши найкращий результат.

Глава сімдесят сьома

ахливо. Середній палець лівої руки прилип до верхньої губи між лівим куточком рота і западиною під носом. Особливо пригнічувало розташування пальця. Якби він приклеївся там, де у годинника була дванадцята, Пфефферкорн міг би удати, що він щось обмірковує. Але зараз палець був на місті о пів на десяту, і вигляд у Пфефферкорна був такий, немов він копирсається в носі. Він кинувся до ліжка і переглянув стрічки волосся.

У сусідньому номері почалося бряжчання, розмірене, як метроном.

— Та невже? — не витримав він.— Зараз?

— Що? — крикнув Фйотор.

— Нічого.

Він знайшов те, що шукав: ватну паличку. Він так квапився, що геть про неї забув. Але розуміння помилки аж ніяк не наблизило його до вирішення проблеми. Зараз палець у нього був приклеєний до обличчя, у двері стукав Фйотор, а голубки в сусідній кімнаті стрибали на ліжку.

— Перепрошую, що так грубо розбудив вас,— крикнув Фйотор,— але сьогодні нам дуже важливо дотримуватися розкладу.

— Зараз буду!

Пфефферкорн кинувся до ванної, включив гарячу воду і сунув голову під кран. Безрезультатно. У відчаї він випрямився, знову весь мокрий. Мав же бути якийсь спосіб позбавитися епоксидного клею! Синя Борода розказував. Бряжчання зводило його з розуму, важко було зосередитись.

— Раджу надягти черевики з закритими носками,— кричав Фйотор.

— Добре! — крикнув у відповідь Пфефферкорн.

Він пригадав: двадцятидвохвідсотковий розчин солоної води. Дуже просто, от тільки в Західній Злабії він ніде не бачив сільнички (та й узагалі будь-яких приправ). Трохи кетчупу створило б з пирогами справжнє диво, подумав Пфефферкорн. І наказав собі зосередитись. Потрібна солона вода. Можна покричати. На нього нахлинули найсумніші спогади. Пригадав батька. Подумав про всі свої невдачі. Але плачем горю не поможеш. Коли його життя пішло вгору, він доклав чималих зусиль, щоб залишити свої нещастя в минулому. Замість цього він уявляв усе жахливе, що могло іще трапитися. Уявляв Карлотту в камері. Себе під час лікування від раку. З огидою уявляв доньку... але мозок відмовлявся іти далі, а очі лишалися сухими.

— Водій чекає. Ми ще можемо уникнути заторів.

— Уже йду!

Він знову посмикав губу. Добре приклеїлось, ситуація стає складнішою. Що б там не робили в подібному випадку такі видатні чоловіки, як Гаррі Шагрін і Дік Стапп, подумав він, це було просто божевілля. Вони б зробили все що завгодно — буквально все,— але навіть і не думали про поразку. Він обхопив ліву руку правою, глибоко вдихнув, щосили смикнув і з гучним тріском упав у душ.

— Друже? З вами все гаразд?

— Усе добре,— слабо відповів Пфефферкорн.

Якогось успіху він таки добився. Палець уже тримався не так міцно. Пфефферкорн виліз з душу, обхопив руку і спробував іще раз.

Пізніше він не міг пригадати, що було гірше: біль або звук. Довелося зібрати всю силу волі, аби не закричати. Він нахилився, мало не рухнув на підлогу, очі нарешті (але недоцільно) затуманилися, з губи на кахлі закапала кров. Але то був іще не кінець. Самий кінчик пальця досі лишався приклеєним. Пфефферкорн застогнав і відірвав його. Притиснув до закривавленого обличчя туалетний папір.

— Рання козочка отримує лушпайки! — гукав Фйотор.

Ватною паличкою Пфефферкорн наніс новий шар клею. Защипало, і він зрозумів, що власними руками заніс токсичну речовину прямо в кров.

Епоксидний клей спрацював як хімічне припікання: при контакті з ним кров скипілася. Тремтячими руками він притиснув до губи дві деталі вусів. Порахував до десяти, утримуючи їх на місці, а потім легенько посмикав, щоб перевірити, чи добре вони тримаються. З правого боку все було гаразд. З лівого було боляче, але лишалося на місці.

— Може, мені двері вибити?

— Ха-ха-ха-ха-ха.

Пфефферкорн побіг до ванної, щоб востаннє глянути в дзеркало, і відсахнувся.

Він приклеїв вуса догори ногами. Замість того, щоб обрамляти дугу верхньої губи, вуса стирчали вгору, немов здивовані брови. Він так здивувався, побачивши це, що власні брови теж підскочили вгору, і у нього немов два набори брів з’явилося: один над очами і один над губою. «Такого я не очікувала!» — говорила верхня частина обличчя. «Я також!» — погоджувалася із нею нижня. Він спробував виправити ситуацію і нахмурився. Вуса трохи розправилася. Якщо вдасться витримати так цілий день, то Фйотор, може, нічого і не помітить.

— Рахую до трьох. Раз...

Хмурячись, Пфефферкорн вискочив із ванної.

— Два...