Читаем Чтиво полностью

Пфефферкорн дістав банкноту в десять ружі. Вона зникла в рукаві адміністратора, але той майже не ворухнувся. Пфефферкорн дав йому ще десять ружі. Нуль реакції. Іще десять, а тоді підняв руки вгору і пішов через вестибюль до ресторану.

На нього уже, посміхаючись, чекав Фйотор.

— Друже, доброго ранку! Що сталося?

Пфефферкорн пояснив.

— Ага, так.

— Це дійсно так? Я не можу отримати іншого номера ще шість тижнів?

— Час швидко минає, друже.

— Господи!

— Не бійтеся,— продовжив Фйотор.— Сьогодні ми розважимося.

— Не можу дочекатися.

Вони обійшли кілька закладів. Зустріч за зустріччю закінчувалися однаково: обіцянка скласти звіт, палкі обійми і «трійничка». Між зустрічами вони оглядали місто. Відвідали ще кілька музеїв, ще кілька меморіалів. Буквально на кожному розі можна було побачити пам’ятний знак, що вшановував деякі важливі події народної революції. На кількох вільних перехрестях у землю вкопали таблички: «Це місце лишили для майбутніх історичних подій».

Вони стояли біля пошарпаного будинку.

ПОЛІПШИЛА ДОЛЮ ЗЛАБІЙСЬКИХ ЖІНОК».

Вони увійшли до стрип-клубу і сіли. Офіціантка потріпала Фйотора за щоку і поставила перед ними пляшку «трійнички». Нещадно била у вуха музика техно.

— Вам подобаються груди? — прокричав Фйотор.

— Так же, як і всім,— прокричав у відповідь Пфефферкорн.

— Я сюди щодня приходжу,— крикнув Фйотор.

Пфефферкорн кивнув.

— Не так, як в Америці, еге ж? — прокричав Фйотор.

— Я не американець,— крикнув у відповідь Пфефферкорн.

Дійсно, було зовсім по-іншому: і відвідувачі, і стриптизерки були однаково роздягнуті.

— Це наш колективний принцип рівності,— горланив Фйотор.— Якщо жінка знімає якусь одежину, чоловік теж має щось зняти. Справедливо, так? — Він засунув банкноту в десять ружі за стрінги жінки, що звивалася перед ним, і почав розстібувати сорочку.— За ваше здоров’я!

Кульмінацією кожного візиту до Західної Злабії було відвідування могили князя Василія. Пфефферкорн очікував грандіозності, тож був дуже вражений простотою місця. Серед людних вулиць притулилася маленька цегляна площа, в центрі якої стояло кострубате дерево.

ВЕЛИКИЙ ГЕРОЙ

БАТЬКО І ВИЗВОЛИТЕЛЬ

СЛАВНОГО ЗЛАБІЙСЬКОГО НАРОДУ

КНЯЗЬ ВАСИЛІЙ

«ЯК КОРІНЬ, НАБРЯКАЄ МОЄ СЕРЦЕ,

КОЛИ Я БАЧУ ОБЛИЧЧЯ МОЇХ ЛЮДЕЙ.

ЯК ОСИРОТІЛЕ КОЗЕНЯ ПЛАЧЕ ВОНО ВІД ГОРЯ»

(ПІСНЯ СХХ)

Фйотор нахилив голову. Пфефферкорн зробив те ж саме.

— Наступного місяця ми святкуватимемо п’ятисоту річницю поеми. Свято буде незабутнім,— хитро посміхнувся Фйотор.— Може, подовжите свій візит?

— Нічого не можу сказати, живу одним днем,— сказав Пфефферкорн.

По дорозі до Міністерства подвійного оподаткування вони пройшли повз натовп людей, які хотіли увійти до старої дерев’яної хатини.

— Домівка нашого дорогого покійного лідера,— пояснив Фйотор.

Пфефферкорн спробував надати обличчю шанобливого виразу.

— Ходімо,— сказав Фйотор і почав проштовхуватися в перші ряди.

Усередині хатинки було градусів на двадцять більше, ніж на вулиці. Меблі відгородили мотузками, поставили мольберти з портретами Драгомира Жулька. На світлинах він виступав, хмурився, віддавав честь. Допотопними фотоапаратами з подвійними лінзами радянської ери люди фотографували стіл, на якому лежали чорнильна ручка Жулька, щоденник, стояв щербатий олов’яний кухлик зі спитим чаєм, що лишився на дні. Під лампою в скляній шафі лежав зачитаний примірник «Василія Набочки». По периметру кімнати стояли солдати, стримуючи відвідувачів автоматами Калашникова, покваплюючи їх проходити повз головний експонат кімнати: оббиту дерюгою труну, в якій лежало забальзамоване тіло Жулька. Пфефферкорн витирав з лоба піт і не відводив від труни очей. У вухах дзвеніло, паморочилася голова. Ось чоловік, якого він убив.

Солдат підштовхнув його прикладом і наказав рухатися.

На вулиці Фйотор заявив:

— Годі смерті на сьогодні.

Вони не пішли на зустріч, а завернули в стрип-клуб.

І так повторювалося кілька днів поспіль. Після неспокійної ночі потіння на простирадлах, слухання бряжчання за стіною і спроб заткнути вуха туалетним папером Пфефферкорна голосно будили на світанку. Жінка в пілотці оголошувала, що погода буде надзвичайно приємною, а ціна на коренеплоди — надзвичайно низькою, що Міністерство науки гігантськими кроками просувається вперед, що агресори зі Східної Злабії переможені і тремтять від страху. Пфефферкорн так і не зрозумів, кого має надурити ця брехня. Втім, він уже почав отримувати задоволення від усього цього карнавалу. Читав «Василів Набочку». Співав гімн, поки голив шкіру навколо вусів. Він майже забув, що вони фальшиві.

Переконавшись, що він друг Фйотора, Єлена почала ставитися до нього прихильніше. Вона ніколи не давала більше, ніж призначено, але робила це, сяючи беззубою усмішкою хокеїста.