Читаем Bereg_Chekan полностью

Він тільки навчився вичленовувати з пороху буденності великі проблеми життя — проблему збереження людської індивідуальності («Я») і нової думки («Суд») в світі категоричних стандартів, проблему красивої ходи і власної дороги серед камінних потвор, що

Роззявляли пащі, мов кратери,

І іукали: — Ми символ доби!

Хто не з нами — гой проти всіх!

Він навчився і тим самим навчив нас. Він житиме невід’ємною часткою нас самих, як живий розум і совість, що не гасне.

Пригадую, коли несли труну Василя Симоненка крізь голий пустир, де свавільно шугав пекучий вітер, раптом заблисло примарне холодне сонце. Його проміння наче зламалось в нагромадженні льодових гір і кинуло на землю т ільки оранжевий прощальний відбиток.

Здавалось, що нагромадження прозових крижаних скель міцно ізолює вогонь поетичного слова від серця читача. Частково — це зовнішні історичні нагромадження громадянського індиферентизму, частково — наші внутрішні нагромадження. Бо справді, порівняно миршавенький, кульгавий віршик модного поета доходить вмить на-

• • • • «І •

віть до нашої провінції, і люди з серйозним виглядом шукають в ньому якогось глибшого змісту. А от дужий і глибинний голос Симопенка губиться в крижаних завалах і глох-не в холодній пустелі.

А між тим Василь Симоненко абсолютно доступний за формою кожній грамотній людині і глибоко хвилюючий змістом. Він постійно говорить про те, що тривожить людей, про що й вони говорять, але — без тієї громадянської висоти, ясності розуму і пристрасті слова.

Кожен його вірш нагадуватиме нам і тим, що будуть після пас, елементарні істини, без яких не можна змістовно жити —

Ти знаєш, іцо ти людина...

А все ж таки на Симоненкову простоту треба поглянути очима його самого. У нас часто простим називають ліпи-

• •

вии загальник, заримованим трюїзм, наперед зрозумілим навіть тому, хто не звик думати. З такою «простотою» Симоненко боровся ще в університеті, як бореться гострий молодий розум з фальшивою імітацією мислення. Якось

• •

він згадував одну студентську витівку проти ледачої простоти. Серед студентів виникла суперечка з приводу Блока. Проти Блока виступав студент-графоман, який не розумів «складної поезії». Василь поставив викладачеві літератури на лекції таке питання: «Чи може бути поетом людина, яка не сприймає Блока?» Викладач сказав: «Мабуть, пі», а ледача простота пе стільки засоромилась, скільки розсердилась.

Публікації в «Літературній газеті» перших віршів Драча

і Вінграновського Симоненкосприйпявяк подію у власному жиггі, як початок відродження поезії. Під час нової кампанії в галузі літератури можі іа було припустити, що Симопенка протиставлятимуть «формалістам». Сам він теж побоювався цього і саме тоді виступав так, що наглядачі над поезією воліли б вже краще чистий формалізм.

Взагалі вірш Симопенка тяжів до ускладненості, оскільки його думка шукала своєї форми і простору.

В білій стерильній тиші лікарні голос Василя заламувався, але погляд його ні разу не вертався назад, а продовжував прориватись до незвіданого. Здавалось, все жип я зосередилось тільки в гарячому блиску болісно великих очей. «Поет мусить час од часу проривати кола, в яких опинився, — роздумує він вголос над згасанням одного знайомого поета. — Здається, був у нього талант, свіжість і навіть чесність думки, але закрутився в одному своєму колі і омертвів. Там про нього і забули. Поет мусить вириватись з цього кола на іншу орбіту... За ніч я спалював пачку сигарет — досі викашлюю...»

Дорогою ціною дався йому прорив. Але за свою коротку і вбогу юність він зумів назавжди утвердити свою неповторність. Свою важку, але цілком усвідомлену дорогу до правди. Про це ми розмовляли після одного його виступу — чесного до зухвалості.

Це — життя. Наші прадіди запорожці вимірювали його, не роздрібнюючи. Вони клали життя для життя, не дозуючи крові. Той, хто виходить на поле честі, виносить все життя.

То яке ж моральне право маємо ми гратись в правду, гратись в слова, як паяц на арені цирку грається в серйозність. Симоненко гидував духовними карликами і паяцами. Він просто йшов на повен зріст, він красиво йшов, як його «перехожий» — і дивився перед себе мужніми очима мужицького сина.

Стежка його має чарівну силу випрямляти горбаті душі.

»

—

Коментарі