Читаем 11/22/63 полностью

— Вічність і один день. Якщо тобі хочеться називати мої стосунки з ним шлюбом, називай, — вона розсміялася. Цей її сміх прозвучав як той, що я був почув від Айві Темплтон, сповнений гумору навпіл з відчаєм. — В моєму випадку вічність і один день це трохи більше чотирьох років. Після закінчення занять, у червні, я збираюся потай поїхати до Ріно[438]. Знайду собі там роботу на літо, офіціанткою чи ще кимсь. У них там єдина вимога, щоб строк постійного проживання був не менше шести тижнів. Отже, в кінці липня або на початку серпня я зможу скінчити цей… цей анекдот, до якого я колись була втрутила себе… ніби коняку зі зламаною ногою.

— Я готовий зачекати, — сказав я, і не встигли ці слова вилетіли в мене з рота, як я засумнівався в їхній правдивості. Бо актори вже збиралися за лаштунками і вистава мала ось-ось розпочатися. У червні 1962 року Лі Освальд повернеться до США, спершу він поживе у Роберта, потім у своєї матері. У серпні він уже мусить жити на Мерседес-стрит у Форт-Ворті і працюватиме неподалік, у «Зварювальній компанії Леслі», збиратиме алюмінієві вікна та якість вхідні двері з врізаними в них монограмами.

— Я не певна, що готова, — промовила вона голосом таким тихим, що я дочув її тільки напруживши слух. — Я виходила заміж ще незайманою у двадцять три, а тепер я двадцятивосьмирічна солом’яна вдова-незайманка. Задовго фрукт на дереві провисів, як то кажуть там, звідки я родом, тим паче коли люди — моя власна мати, наприклад — упевнені, що ти почала набувати практичного досвіду на тему звідки бджілки-пташки беруться ще чотири роки тому. Я ніколи нікому про це не казала, і якщо ти комусь переповіси, гадаю, я тоді просто вмру.

— Це між нами, Сейді. І завжди буде. Він імпотент?

— Не зовсім так… — вона обірвала себе. Мовчання тривало якусь мить, а коли вона заговорила знову, в голосі її бринів жах. — Джордже… це спарена лінія?

— Ні. За додаткові три п’ятдесят ця іграшка належить безроздільно лише мені.

— Слава Богу. Але все одно про це не варто говорити по телефону. І звісно ж, не в харчевні Ела, закушуючи «Вилорогом». Ти можеш прийти на вечерю? Ми можемо зробити невеличкий пікнік у мене на задньому дворі? Скажімо, десь близько п’ятої?

— Чудово. Я привезу великий кекс або ще щось.

— Це не те, що б мені хотілося, аби ти привіз.

— А що тоді?

— Я не можу назвати це по телефону, навіть якщо тут не спарена лінія. Те, що ти можеш купити в аптеці. Тільки не в місцевій аптеці, не в Джоді.

— Сейді…

— Нічого не кажи, прошу. Я зараз вішаю слухавку, мушу сполоснути собі лице холодною водою. Воно в мене вже вогнем горить.

У вусі в мене клацнуло. Сейді щезла. Я роздягся і пішов у ліжко, де ще довго лежав без сну, думаючи довгі думки. Про час, про кохання, про смерть.

Розділ 15

1

О десятій ранку тієї неділі я стрибнув у «Санлайнер» і промчав двадцять миль до міста Раунд-Гілл. На головній вулиці там стояла аптека, і вона була відкрита, але на її дверях я помітив наліпку МИ РИЧИМ ЗА ДЕНГОЛМСЬКИХ «ЛЕВІВ» і згадав, що Раунд-Гілл належить до четвертого району нашої консолідованої школи. Я поїхав у Кілін[439]. Там літній аптекар, котрий дивовижно, хоча все ж таки, либонь, випадково, був схожим на містера Кіна з Деррі, мені підморгнув, подаючи коричневий пакетик і решту:

— Не роби ніц протизаконного, синку.

Як він й очікував, я тим же манером підморгнув йому у відповідь і поїхав назад до Джоді. Ніч я мав коротку, але, коли ліг, сподіваючись трохи перепочити, сон не наблизився до мене ані на крок. Тож, врешті-решт, я натомість поїхав до «Вайнгартена» і купив там великий кекс. Той виглядав по-недільному не дуже свіжим, але я цим не переймався, гадаючи, що Сейді теж не зверне на це уваги. Пікнік там чи не пікнік, вечеря чи не вечеря, я був певен, що їжа не є першорядною темою цього дня. Коли я постукав у її двері, в моєму шлунку спурхнула ціла хмара метеликів.

На обличчі Сейді зовсім не було гриму. Вона навіть губи собі не підмалювала помадою. Очі мала великі, потемнілі і злякані. Одну мить я був певен, що двері зараз затріснуться в мене перед носом і я почую, як вона біжить геть та ще й так швидко, як тільки зможуть нести її довгі ноги. Та й по всьому.

Але вона не втекла.

— Заходь, — сказала вона. — Я зробила салат з курятиною. — В неї почали тремтіти губи. — Сподіваюсь, тобі сподобається… тобі сподоб-б-бається моя…

У неї почали підгинатися коліна. Я кинув коробку з кексом через поріг на підлогу і підхопив Сейді. Боявся, що вона знепритомніє, але ж ні. Вона обхопила руками мене за шию й міцно трималася, наче потопельниця за плавучу колоду. Я відчував, як стугонить її тіло. Я наступив на той чортів кекс. Потім на нього наступила вона. Чвак.

— Мені лячно, — промовила вона. — Що, як я в цьому виявлюся нікчемною?

— А якщо я нікчемний? — то був не зовсім жарт. Минуло доволі багато часу. Щонайменше чотири роки.

Вона мене, здавалось, не чує.

— Він мене ніколи не хотів. Не так, як я очікувала. А його спосіб, то єдиний спосіб, який я знаю. Торкання, а потім та швабра.

— Заспокойся, Сейді. Зроби глибокий вдих.

— Ти заїжджав до аптеки?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Великий перелом
Великий перелом

Наш современник, попавший после смерти в тело Михаила Фрунзе, продолжает крутится в 1920-х годах. Пытаясь выжить, удержать власть и, что намного важнее, развернуть Союз на новый, куда более гармоничный и сбалансированный путь.Но не все так просто.Врагов много. И многим из них он – как кость в горле. Причем врагов не только внешних, но и внутренних. Ведь в годы революции с общественного дна поднялось очень много всяких «осадков» и «подонков». И наркому придется с ними столкнуться.Справится ли он? Выживет ли? Сумеет ли переломить крайне губительные тренды Союза? Губительные прежде всего для самих себя. Как, впрочем, и обычно. Ибо, как гласит древняя мудрость, настоящий твой противник всегда скрывается в зеркале…

Гарри Тертлдав , Дмитрий Шидловский , Михаил Алексеевич Ланцов , Гарри Норман Тертлдав

Проза / Фантастика / Альтернативная история / Боевая фантастика / Военная проза
Достойны ли мы отцов и дедов (СИ)
Достойны ли мы отцов и дедов (СИ)

Все чего мы боялись, произошло. Гражданская война, атомные бомбардировки, ядерная зима. В небольшом бункере, выжили несколько семей офицеров российской армии. Благодаря попавшим им в руки результатам секретных разработок, используя последние резервы, удалось пробить туннель в прошлое. Но на том конце туннеля тоже идет война. Снова бомбят города и уничтожают мирных жителей. Там страшный 41-й год. Главный герой, офицер морской пехоты Черноморского флота, вынужден вмешаться в ход событий и принять сторону предков. Но перед ним стоит задача не стать игрушкой в руках спецслужб воюющих сторон и сберечь жизни обитателей бункера, за которых он в ответе. Содержание: 1. Всегда война 2. Война сквозь время 3. Пепел войны 4. Памяти не предав 5. И снова война 6. Время войны 7. Враги дедов 8. Вторая попытка 9. Всегда война 9

Станислав Сергеевич Сергеев

Фантастика / Альтернативная история / Попаданцы