Читаем Знахар полностью

– Дякувати Богу. Я лежу, черниця мене приводить до тями, смикає за руку. Я відкриваю очі, але не рухаюся. Мене навчили, що після аварії на мотоциклі не варто вставати занадто швидко, а просто провести маленьке таке дослідження. Рухаю ногами. Перебираю ногами. Рухаю руками. Дихаю. Рухаю головою. Це добре. Встаю, шолом знімаю, щиток кудись відпадає. І я переляканий. З сусіднього будівництва вилетіло кілька робітників і щось мені кажуть. Вони думають, що я перебуваю в класичному шоці після аварії, але я просто борюся зі своїми сфінктерами, щоб не обісратися прямо на місці, думаючи виключно про той вогонь. Про те одне речення.

– Випали хворобу.

– Випали хворобу. Я все ще пам’ятаю цю аварію, секунду за секундою, але те, що сталося потім, вже не дуже. Черниця взяла мене в монастир, нагодувала і доглянула. Виявилося, що в мене тільки забій ноги. Сестра однієї з них як раз була у них в гостях, і вона вирішила відвезти мене додому. Красива жінка, її звали Вероніка.

– Оце тобі так! – щиро здивувався Кшисєк.

– Так сплутуються долі людей. Але того дня я не думав про неї, я не закохався з першого погляду. Я відчував жар вогню зі свого видіння. Дивлячись у вікно машини, я все ще бачив темний тунель. Потім у мене було таке нестерпне відчуття, що щось не так, що я насправді не живий, що я помер.

– І воно у тебе є і досі?

– Так, але я вже з ним знайомий. Всупереч видимості, це не містика, це хвороба.

– Враження буття мертвим? Як тебе звуть? Зомбі? – заглузував Кшисєк.

– Синдром Котара. Він супроводжує важку депресію, а саме про таку можна казати, коли протягом кількох днів ти маєш справу зі своєю смертельною хворобою, аварією на мотоциклі та дотик пекельного вогню. Пацієнт, який страждає від цього рідкісного захворювання, має ірраціональне марення, наприклад, що він або вона не має якихось органів, або що він чи вона просто мертвий. Він ходить і вимагає похорону. Іноді це поєднується зі спробами самогубства та підвищенням терпимості до болю. У моєму випадку вона досить легка, але насправді навіть дослідники цієї хвороби не впевнені в її джерелі. Я навчився з цим жити.

– Звучить цікаво, ти навчився жити зі знанням, що ти мертвий.

– Чудово, чи не так? – посміхнувся Якуб і випив вміст келишка. – На щастя, смерть у цьому випадку не має негативних наслідків, можна пити, їсти, секс все ще приємний.

– Говорячи про секс, як ви з Веронікою нарешті зійшлися?

– Потихеньку. Про це ще буде. Поки що повернемося до того моменту, коли я виходжу з її машини й заходжу у свій будинок. Вона мала мій номер телефону і сказала, що подзвонить і перевірить мій стан, інакше сестра Ельвіра не пробачить їй, тобто та, що на мене наїхала. Насправді я, мабуть, виглядав як труп, з неживим поглядом, невпевненими кроками та порваним і брудним мотоциклетним костюмом.

– Вона подзвонила? – не витримав Кшисєк.

– Так. Вона навіть прийшла з покупками. Я все ще відчував себе як труси, які носив тиждень, і мабуть, теж так і виглядав. Коли все почало нормалізуватися, я вирішив піти до доктора Радзішевського. У мене склалося враження, що через цей нещасний випадок могло в моїй підшлунковій залозі могло "щось" зламатися, і ті місяці, які він мені подарував, зникнуть.

– Я смутно передчуваю, чим закінчиться ця історія.

– Ось до чого це все вело, чи не так? Ну а лікар, вислухавши мою розповідь і провівши необхідні дослідження, ледь не впав на місці. Підшлункова виглядала як нова. У нього навіть були підозри, що я з нього знущаюся, але ремісія була повна. Жодних ознак раку. Я був здоровий.

– Ти розповів йому про тунель і полум'я? – запитав Кшись.

– Ні, аж так я його не присвячував. Тоді, тому що розказав йому пізніше, але набагато пізніше, коли обставини змінилися. У всякому разі, доктор Радзішевський мало не образився на мене, бо таке одужання було неможливим. І я повернувся до життя, радість відродження покрила спогади про перехід на той бік. Це перша частина моєї історії, перше зцілення, свідком якого я був, і, можливо, навіть винуватцем. Я сам себе вилікував. Тепер, озираючись назад, я думаю, що це могло бути спричинено травмою під час аварії, цим викидом гормонів, адреналіну, мозкових хвиль. У моїй голові спрацював перемикач, ще невідомий науці, який дозволив мені зцілитися.

– Потім ти почав лікувати інших? Натхненний Богом чи обпалений пекельним вогнем?

– Звідкіля знову. Це був довгий шлях від того, як я зцілив себе, щоб стати цілителем. З ентузіазмом я відсвяткував нову позику, подаровану мені долею. Я почав радіти життю, закохався у Вероніку, став чоловіком чудової жінки. Аварія згадалася мені лише тоді, коли я сів на мотоцикл, бо їздити не припиняв. Я хотів би сказати, що я забув про хворобу, тунель, пожежу. Однак нічого подібного не сталося. Відчуття смерті нагадувало мені про це кожного разу, коли я майже повертався до нормального життя. Це було як жити з прирученим левом, тобі постійно доводиться спостерігати, чи не захоче він відкусити тобі голову, але крім цього, це дуже нормальний кіт. До часу.