Читаем Знахар полностью

Було світло, як удень. Світло від ламп було дуже сильним, але якимось чином воно надавало всьому пейзажу похмурого вигляду, мабуть, головним чином через неприродно заплутані та розмиті тіні дерев навколо церкви. Навколо товклося багато людей, Марек підозрював, що викликали навіть ветеринарну службу, санепідемстанцію та асенізаторів. Окрім штучного освітлення, їх супроводжував ще один постійний гість усіх нічних робіт – монотонний і вібруючий шум електрогенератора.

Було дві карети швидкої допомоги, поруч стояла машина пожежної охорони, яку трохи пізніше викликали медики, щоб витягнути потерпілого зі склепу. Після короткого огляду рятувальники на чолі з лікарем сказали, що так, вони винесуть нещасного на ношах, але цілком певно, що він приєднається до групи мучеників, які своєю кров’ю освятили цю землю. У пожежників виникла ідея трохи розширити люк, на що настоятель вилаявся зовсім не згідними з саном священнослужителя словами. Нарешті з драбини швиденько зібрали щось на кшталт рейок, по яких за допомогою електричної лебідки, ніби на ношах, без смикання мали транспортувати потерпілого. Бардак не втихав, всі готувалися до складної акції.

До Марека підійшов, літній хлоп, років, мабуть, шістдесяти, лисий, худий, в окулярах. Його обличчя чітко говорило, що ви маєте справу з оптимістом.

– І що з цього вийде, пане докторе? – запитав той лікаря, запалюючи сигарету.

– Шанси мізерні, – відповів той із кінематографічним французьким акцентом.

– Наскільки погано?

– Ну, я не знаю, скільки у вас часу, пан аспірант. Мені надати вам швидкий факт чи сказати щось більше?

– І чи допоможе мені це "більше"?

– Знання є безцінними, — відповів лікар, жадібно дивлячись на сигарету.

– Запалите?

– Ні, кинув двадцять років тому, але сьогодні би охоче… Ні, не потрібно.

– То що?

– Простий факт: десять відсотків шансів, що він добереться до лікарні живим, один відсоток, що він доживе до ранку. Це кажучи дуже оптимістично.

Лікар поправив окуляри і сплюнув під дерево. Він потер руки, в кінці кінців, стояв січень, а в нього під фартухом була тільки куртка-поляр.

– Це і так багато, чи не так?

– Пане аспіранте. Я їжджу в швидкій, тому що я анестезіолог, невдало вибрав спеціалізацію, бо в часи комуни це був хороший шлях. Зараз їжджу на "кіа піканто", це факт, що з автосалону, але в розстрочку. За понад тридцять років роботи в галузі це не досягнення. Тому я беру всі чергування на швидкій допомозі, які можу, бо це гроші. Окрім матеріальних благ, це ще й незабутні враження. Наприклад, одного разу ми витягли типа з-під комбайна. На щастя, у тієї клятої машини зняли коси, або як там це називають, тож хлоп був лише поламаний. Рівненько поламаний, в гарних, точних інтервалах. Я не міг надивитися на нього, настільки все було гарним, гармонійним, педантичним і трагічним водночас. Він помер під час транспорту, тому я його сфотографував, хочеш покажу.

– Немає потреби.

– Я так і думав, і ви, зрештою, теж багато чого бачили. Так само я сфотографував на пам'ять жінку, яку побив чоловік. Побиту, мабуть, неправильне слово, кращим чином реальність віддасть такий оборот: він забив дурну бабу на смерть. Так, дурну, бо я їздив до неї десятка півтора разів, а вона нічому не навчилася. Тітка виглядала так, ніби її побило градом, він її стільки разів ударив, що й рахувати не було сенсу. На мою думку, він продовжував її бити ще довго після її смерті. Можливо, навіть пішов на кухню відкрити пиво, бо так колотити це така виснажлива робота, а потім повертався з новими силами і продовжував бити. Ви, мабуть, бачите ці речі частіше, ніж я.

– Уже ні, але коли був у патрулі, то часто.

– Ну, я вам скажу, пане аспірант, що тут ми маємо справу з кимось, хто діяв з люттю того п’яниці і точністю комбайна. Злочинець мало було всього цього, йому так сподобалася ця хвороблива забава, що він вирішив додати ще додатковий час і серію пенальті.

– Звідки такий висновок? – запитав Марек. У цей момент лікар серйозно зацікавив його.

– У типа був план. На мій погляд, його суть полягала в тому, щоб зламати всі кістки без смертельного наслідку. Знаєте, спочатку я подумав, яке щастя, що цей чоловік залишився живим, що він пережив це щось, чого я навіть не можу назвати. Але потім я помітив дещо цікаве, що порушило моє перше враження, повернувши його назад до мішка помилок і неправильно зроблених висновків. Мучитель, бо я не можу вжити іншого слова, з самого початку бажав, щоб жертва відчула його садистські ігри. Що гірше, не те, щоб якийсь залишок його сумління вів його, він хотів, щоб жертва вмирала після тортур якнайдовше. Вона мала здихати в муках.

– Звідки такий висновок, що такого ви помітили?