Читаем Знак Саваофа полностью

Але минуле блювотною слизотою пробиралося крiзь шпарини, що їх життя пробило у затишку Iлони. Траплялося все, як вона передчувала, i вона вже перестала даватися диву. Її тривозi, її захопленню не було меж, як тодi, коли вперше почула з уст мешканцiв Соснiвки, що вона проблядь; Iлону вразило зовсiм не те, що вона проблядь, а саме слово, зi смаком вимовлене огрядною жiнкою в засмальцьованому халатi, тринадцятилiтня донька якої кожного разу пiсля промислiв на трасi з водiями сходила рiками кровi пiсля чергового аборту. Ми бачили, як вона захиталася, побiлiла, але не так, як блiднуть вiд ляку чи сорому, зачувши у вуха правду, вона начебто захопилася, саме так, вона захопилася, навiть у невiдомому поривi пiдняла свої пещенi руки i нагадувала красиву птаху; вiд неї приємно розходилися запахи, дорогi густi запахи, а ми все дивувалися: що їй заманулося тiєї осенi шукати по засцяних магазинах Соснiвки, де навiть хлiб смердiв сциклинням, Звичне дiло для ублюдкiв, яких поналазило з лiсiв та навколишнiх мiстечок, а для неї це звучало так само, як органна фуга Баха. I тодi вона зрозумiла, просвiтлiвши вся, зiгнавши блiдавiсть, наливаючись силою, що щось таке непередбачуване, але прочуте, прожите нею, чекало десь недалеко. Знак долi. Вона не вiрила, i не принципово, скiльки їй вже у дорослому вiцi не талдичили про Бога, вона сприймала це не бiльше, як слова; вона навiть не намагалася проникнути в саме розумiння вiри, бо воно у неї було вiдсутнє в дитинствi, юностi, iнтелiгентськi балачки вона приймала на рiвнi розмов за склянкою гарного вина. Вона дослухалася до своїх передчуттiв. Вона переконувалася, що свiт уперто схиляється в її бiк, i якщо не капiтулює, то лише тому, що так треба. Далi Iлона вiдмахувалася вiд пропеченої пустки: їй згадувався, вiрнiше, вона ловила вiдлуння того настрою, коли ковтала упаковками транквiлiзатори, поглинала шоколад, слухала сльозливi романси, перелистуючи по десять раз на день домашнiй, тобто сiмейний альбом. Цього вона теж не хотiла: анi м'яких капцiв, анi чоловiка з водянистими очима та зачiскою «полубокс». Вона була впевнена, що народжена для iншого, i це невiдоме iнше тримає в своїх руках, до часу мандруючи чужими стежками.

I те, що вiдбулося в той день, захопило її вже не так несподiванкою, як додало впевненостi у своїй вибраностi. Хтось iз сiм'ї запросив дизайнера, але не вона. Iлона не хотiла, щоб у її свiт влазила чиясь рука, напевне, страшачись, що це злякає її гостей з нового минулого. Але так трапилося, що гостi з минулого, теперiшнього її майбутнього, прийшли без виклику.

Люди не люблять складних комбiнацiй — це вона знала. Та коли до просторого холу, що нагадував мiнiатюрний женевський вокзал, зайшла Єва, вона мимоволi повторила той жест, що i в задрипаному соснiвському унiвермазi; цього разу вона не так швидко прийшла до тями, дивлячись своїм нерухомим яшмовим поглядом, як, купаючись у теплому листопадовому сонцi, що медовими потоками лилося крiзь склянi вiтражi, поволi, погойдуючи зовсiм вульгарно для красивого наче вилiпленого тiла, йшла та, на яку вона, Iлона, чекала. Люди передбачають простоту подiй, але життя вибудовує надто складну схему в їхнiх головах, доки вона не випрямиться, не загуде однiєю натягнутою струною, що недавно була пружиною; i ця срiбна, тремтяча струна прошиє їхнє життя, змiнить на краще, — так видається в дуростi оманливого людського кошмару, маячнi, а насправдi все так просто. Вона йшла, та, на яку чекали: каштанове до мiдi волосся, завите вiд природи у тугi кiльця, а потiм невидимою рукою розпущене, тремтiло тугими джгутами, билося об плечi, затягнутi у модний светр; вся постава, наче умисне злiплена: тонка талiя, пропорцiйний округлий зад у бiлих штанях, пiдкочених до колiн. Правильний овал обличчя, велетенськi синi очi з темними вiями, широкими, мов крильця метелика. Округлiсть грудей, невеликих i не малих, плавно ховалася пiд вовною, але вгадувалася чiтка лiпка, чiткий малюнок; ця дiвчина несла якийсь невiдомий свiтлий празник. Вона до болю жiноча… принаймнi з першого погляду так видалося усiм, навiть Iлонi, що сидiла на плетеному китайському стiльцi пiд червоною стiною вiтража. Вона не встала, не йшла назустрiч, а продовжувала пропiкати вiдстань мiж собою i Євою нерухомим змiїним поглядом, легко, здавалося, безтурботно, трохи зацiкавлено ковтаючи розбавлене вiскi, щоб позбутися нудного настрою, легкого нежитю, надокучливої думки про дизайнера, якого запросила сiм'я. Здавалося, нiчого її бiльше не хвилює i не передвiщає чогось iншого. Вона напевне знала, що це дизайнер, але не подавала виду. Борис зiйшов з мармурових схiдцiв, трохи вiдсапуючись, пiтнiючи вiд вчорашнього, й Iлона помiтила жовтий похiтливий блиск у його очах. Напевне тому, що свiтло з вiтражiв переплутало всi предмети, Єва пiдiйшла до Бориса, який виповз з тiнi поважною бiлою комахою, обтираючи хусткою чоло. Вона назвала себе, не привiталася, а просто сказала: