Читаем В катакомбах полностью

"Мені належить помста", - каже Вічний.

Н е о ф і т-р а б

Коли ж та помста?

Є п и с к о п

Хто збагнути може шляхи Господні?

Н е о ф і т-р а б

Може, аж тоді, як Царство Боже стане по всім світі, коли Христос на землю вдруге прийде?

Є п и с к о п

Тоді напевне буде Божий суд.

Н е о ф і т-р а б

А потім що?

Є п и с к о п

Одна отара буде,

єдиний пастир.

Н е о ф і т-р а б

А при нім не буде помічників, намісників Господніх, ніяких тих начальників над нами?

І вже тоді не будуть більше люди у думці вільні, а в житті раби?

Є п и с к о п

Не знаю, сього слова нам не дано від Господа Христа й його посланців.

Н е о ф і т-р а б

Отак?.. Про мене ж, хай воно й ніколи, те Царство Боже, не приходить!

С т а р и й раб (з невимовним жахом)

Боже!

Рятуй нас від гріха! Що він говорить?

Вся громада християнська гомонить; окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте, наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб.

Є п и с к о п (підіймає руку вгору. Дужим голосом)

Мир, браття, вам!

(До неофіта-раба.)

Покайся, нечестивий!

Візьми назад слова ті необачні, бо гірш тобі на тому світі буде, аніж на сьому. Хто на сьому світі не хоче Царства Божого вбачати, той втратить і небесне Царство Боже і буде вергнутий в геєну люту, де пломінь невгасимий, плач і скрегіт і де робак довіку точить серце.

Н е о ф і т-р а б (палко)

Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне мене геєною лякаєш. Маю геєну ту щодня і щогодини, навколо себе чую плач і скрегіт, щодня мені робак той точить серце.

То ж він мене привів сюди до вас шукати правди, волі і надії.

А що я в вас найшов? Слова облудні і марну мрію про небесне царство та про Царя єдиного в трьох лицях, що над панами нашими панує, а їм дає над нами панувати від першого до другого пришестя, а може, й далі. Може ж, і по смерті у тім небеснім вашім Царстві Божім довіку буде так, як тут до часу, - безплотні душі ваші будуть вічно терпіти і "боротися в покорі". Сей рабський дух

(на старого раба)

і там служити буде не тільки зо страху, а й по сумлінню душі патриціанській можновладній, сей

(на крамаря) буде важити добро і зло і чистоту по часточках вділяти, сей

(на диякона) раз на тиждень буде роздавати духовну страву отакій голоті, як хоч би й я, а ми вже, злидарі, стоятимем тихенько та покірно, немов старці перед багатим паном, ждучи, який нам знак подасть єпископ, чи він хоч слово мовити дозволить, а може, нам звелить співати гімни єдиному цареві всіх царів і панові усіх рабів небесних.

Ні, далебі, не знаю, чи не краще було б мені в самій геєні вічній, ніж у такому рабстві безнадійнім, з якого й смерть вже визволить не може.

Є п и с к о п (що вже скілька раз намагався перервати ту мову і стукав патерицею об землю, гнівним і грізним голосом покривав слова неофіта-раба)

Геть відійди від мене, сине тьми!

Лиши сей збір! Чого сюди прийшов бентежити святу громаду нашу?

Нащадку злий єхидни, скрийся в нору, з якої виліз на погибель душам!

Н е о ф і т-р а б

Ні, ти мене не смієш проганяти, бо я сюди прийшов по твому слову, повіривши обітниці лукавій, немовби тут знайду любов і спокій,

і вічнеє життя. А ви забрали останній спокій і любов останню, навіки отруїли, і тепер душа моя вмирає. Я не знав, що значить гріх, я тільки знав нещастя, а ви мене навчили, що то гріх і нечесть перед Богом. Я був певний, що смертю покінчаються всі муки, а ви мені відкрили ціле пекло в просторі вічності за гріх найменший.

Так мусите ж ви дати оборону від безлічі гріхів отих пекельних.

Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити, а не дивитись, опустивши руки, як в рабстві тяжкім браття погибають.

Все ваше милосердя, наче латка на ветоші злиденного життя,

і тільки гірше злидні виявляє.

Чи молоко чужої жінки дасть моїй дитині ніжність материнську?

Чи верне чиста одіж чистоту моїй щодня плямованій дружині?

Чи я забуду серед ваших зборів мою сумну, зганьбовану оселю?

Не хліба хочу я, не слова прагну, - любові чистої без плям бажаю, без заздрощів, без сумнівів нечистих, до ясної надії пориваюсь, що я хоч здалека побачу волю, що хоч мій син, онук, найдальший правнук такого часу діжде, як і слово, ганебне слово "раб", із світу зникне; жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів, гієн, лисиць і всякого хижацтва.

Не я один духовну спрагу маю, не я один так серцем голодую, багато нас таких. Мені казав один товариш-раб, що десь над Тибром, як перейти отруєну Маремму,

є табор потайний рабів-повстанців.

Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

П а т р и ц і й

Ти думаєш, вони надовго скинуть?

Н е о ф і т-р а б

Хоч би на мить, і то вже варто труду!

Я сподівався на довічну волю в громаді вашій, але ви й на мить "солодкого ярма" не здатні скинуть.

Так чи не краще залишити мрії про вічне і піти на часове, замість агап на оргію криваву?

П а т р и ц і й

Скажи - на хрест і на ганебну страту.

Н е о ф і т-р а б