Читаем Сонети полностью

Сонети

Ліпш бути злим, ніж виглядать на злого,Впокорившись обмовам навісним.О суд очей чужих! Як нам із нимПогодитись нелегко, їй же богу!Чи б міг фальшивий зір цінити в скарбМій серця жар? Здолав його б донестиШпигунський набрід, що кладе на карбМені все те, за що я годен честі?Я — отакий, як бач. Ганьбить мене —Це міряти на свій аршин піґмеям.Та я ж високий як на них. Бігме їмЦе не з руки. А хто мене зігне?На грішника — то всі, і навіть діти,В смолі пекельній мусили б сидіти.

122

Чи б міг дарунок твій на незабудьМені любовну пам’ять замінити?З лиця землі колись роки зітрутьГучних митців полотна знамениті.Та в мого серця пам’яті живійТвій образ житиме, не знавши тліну,Аж доки серце, доки мозок мійІ доки сам безслідно я не згину.Твоїх чуттів не передасть папірІ спогаду не збереже про тебе, —Тож тільки серцю ти мойому вір,А в знаках пам’ятних нема потреби.Для пам’яті ж тримати опертя —То визнати можливість забуття.

123

Не тішся, часе, що мене схилив;Нові твої і піраміди, й храмиЦе — давнина, в якій немає див, —Нове вбрання з старими вже латками.Наш вік — малий. Здається через теСтарий той одяг нині — як новий нам.Ми віримо, із наших рук росте,Що узяли ми в прадідів у винайм.Не йму тобі я віри, не вражаСучасне і минуле, та й не диво:Твої ж літописи й архіви — лжа,Яку ти нам відновлюєш хапливо.Я зневажаю час і зміни всі,На вірність присягаючи красі.

124

Була б моя любов дитям нагодиЧи долі байстрюком, гріхом батьків,То місце б їй примхливий час находивСеред квіток або між будяків.Не з волі примх вона зроста на подив,То й не впаде від підлих язиків.Що їй вимога нетривкої моди?Що їй прихильність часу або гнів?На неї вже погрозами не вплинеВинаймувач короткої хвилини.Звелась вона, незрушна, як гора,Над спеки злі, над зливи і пороші, —Ви в цьому свідки, тлуми скомороші,Для зла живі і мертві для добра.

125

Тримать над головою балдахін,Щоб зовнішню явить тобі шанобу?Чи класти підмурівок вічних стін,Що й кілька літ не вистоять на пробу?Лакуза суєтний, ловець чинів,Втрачає честь у прагненні пошани.Забувши хліб, чого б він не вчинивЗа ласощі, химерні марципани?Я тільки про твою прихильність мріяв,Душі твоєї бранець і слуга.Прийми ж мій дар малий як щирий виявПалких чуттів, владарко дорога.Геть, злий обмовнику, дрібний піґмею,Не властен ти над чистою душею.

126

Перейти на страницу:

Похожие книги

Читаем Сонети полностью

Сонети

122

123

124

125

126

Похожие книги

Все жанры