Читаем Снігопад полностью

Зате коли наступного разу лазер падає на його лице, то відбивається від мільйона дрібних мікроскопічних часток і стає ідеальною прямою, що пронизує простір, вказуючи точно на своє джерело.

Якась химера стоїть у затінку однієї з халабуд. І, ніби він і без цього привертає недостатньо уваги, на ньому костюм. Хіро рушає в той бік. Химери — найдражливіша грань Центральної Розслідувальної Корпорації. Замість ноутбуків вони носять комп’ютери просто на тілах, комп’ютери розділені на окремі модулі, які кріпляться до пояса і на спину та оснащені гарнітурою. Вони слугують для збору особистих даних, записують усе, що відбувається навколо. Важко придумати щось тупіше, ці аксесуари — сучасний еквівалент лицарського пояса чи пейджера, вони вказують на належність користувача до найвищих, недосяжних щаблів суспільної еліти. Для Хіро вони — як червона шмата, бо втілюють найгірші стереотипи про стрінгера з ЦРК, привертають до себе увагу. Із плюсів такого добровільного остракізму — можливість постійно перебувати в Метасвіті, постійно збирати інфу.

«Аристократія» ЦРК не терпить їх уже через те, що вони завантажують неосяжні об’єми непотрібної інформації в базу даних. Шанси, що бодай якась дещиця виявиться корисною, майже нульові: це те саме, що записувати номери кожної машини, які щоранку трапляються вам дорогою на роботу, просто на випадок, якщо одну з них колись доведеться впізнати за номерами. Навіть у базі даних ЦРК максимальна кількість непотребу обмежена, тому невиправні химери в ЦРК, як правило, не затримуються.

Цього хлопця ще не виперли. І, судячи з якості обладнання, — а воно дуже дороге, — він уже не перший день там працює. І, мабуть, працює добре.

А раз так, то що він тут робить?

— Хіро Протагоніст, — замість вітання повідомляє химера, коли Хіро нарешті відстежує його до темряви за халупою. — Стрінгер ЦРК уже одинадцять місяців. Спеціалізація — Індустрія. Колишній хакер, охоронець, доставлятор піци, промоутер концертів. — Він бурмоче все це, ніби не бажаючи, щоби Хіро марнував його час, повторюючи загальновідомі речі.

Лазер, який продовжував стрибати Хіро в очі, бив із комп’ютера цього хлопця, із периферійного девайсу, закріпленого на окулярах посеред лоба. Далекобійний сканер сітківки. Якщо повернутися до нього з розплющеними очима, лазер вистрілить, прониже райдужну оболонку, найтендітніший зі сфінктерів, і сканує сітківку. Результати пересилаються в ЦРК, їхня база даних містить кількадесят мільйонів відсканованих сітківок. За кілька секунд, якщо ваші дані вже є в базі, власник апаратури знає, хто ви. Якщо вас немає у базі даних — ну що ж, тепер ви в базі даних.

Звісно, в користувача має бути привілейований доступ. Коли в користувача є базові особисті дані, детальнішу інформацію він зможе отримати тільки з привілейованим доступом. І в цього хлопця, здається, достобіса привілеїв — значно більше, ніж у Хіро.

— Я Лаґос, — називає себе химера.

Он воно як. Хіро розмірковує, чи не запитати, якого біса той тут робить. Він із радістю запросив би співбесідника випити, поговорити про те, як він запрограмував Бібліотекаря. Але Хіро дратується — Лаґос поводиться грубо (химери за визначенням грубі).

— Ви тут через Ворона? Чи через ці фаз-ґранджеві штуки, над якими ви працювали... десь тридцять шість днів? — цікавиться Лаґос.

З химерами не дуже приємно спілкуватися, вони ніколи не закінчують речення, бо занурені в окреслений лазером світ, сканують сітківки на всі боки, пробивають по базі всіх у радіусі тисячі метрів, бачать все у видимому спектрі, інфрачервоному, міліметровому, на радарі, на ультразвуковому сканері — все водночас. Думаєш, що він говорить із тобою — а насправді він розглядає номер кредитки якогось незнайомця в іншому кінці кімнати або визначає виробника і модель літаків, що пролітають над головою. Звідки Хіро знати, може, Лаґос саме зараз вимірює довжину його члена крізь штани, при цьому імітуючи приязну бесіду.

— Ти той хлопець, що працює з Хуанітою, так?

— Чи то вона працює зі мною. Щось таке.

— Вона казала, що нам треба побачитися.

На кілька секунд Лаґос завмирає. Вишукує більше даних. Хіро хочеться вилити на нього відро води.

— Резонно, — продовжує нарешті. — Ти чи не найкраще знаєш Метасвіт. Незалежний хакер — так, цілком підходить.

— Підходить для чого? Незалежні хакери нікому більше не потрібні.

— Конвеєрні хакери — це приманка для інфекції, вони будуть мерти тисячами, як армія Сінаххеріба під стінами Єрусалима, — каже Лаґос.

— Інфекція? Сінаххеріб?

— А ти і в Реалі можеш за себе постояти — це дуже добре, якщо доведеться піти проти Ворона. Пам’ятай, його ножі гострі, відточені до молекули, вони крають броню, наче спідню білизну.

— Ворон?

— Думаю, цього вечора ти його побачиш. Але не роби дурниць.

— Окей, — погоджується Протагоніст. — Буду пильнувати.

— Я сказав не це, — уточнює Лаґос. — Я сказав — не роби дурниць.

— Чому ні?

— Це небезпечний світ. І що далі — то гірше, тож не варто порушувати баланс жахіть. Згадай хоча б про Холодну війну.