Читаем Професор Вільчур полностью

– Я вже втретє вас бачу. Пані, можливо, на мене не звернула уваги. Не всім так щастить, як Віцеку Юрковському…

– Й у чому ж йому пощастило? – запитала вона весело.

– О, якби ж то я вмів вам точно відповісти. Але Віцек, то така прихована бестія, що тільки відкашлюється і бурчить собі щось під ніс. Однак я знаю, що він бачить вас дуже часто. А чи це вже не є щастя?

– Ви, будь ласка, не смійтеся з мене, – засміялася вона. – Справді пан Вінцент часто заглядає до нас у лікарню, але таке «щастя» доступне кожному, хто страждає від порушення травлення або має скалічений палець.

Кавалер зітхнув.

– Ох, то я спробую сьогодні під час вечері дістати нестравність шлунка, а якщо це не вийде, завтра я поріжу собі палець.

– Бачу, що ви здатні на жертви, – засміялася вона.

– О так. На будь-які. Я, однак, повторюю, що Віцек має виняткове щастя. Бо я ніколи не помічав у нього відсутність апетиту і не зауважив, що йому бракує пальців. І все ж він часто буває у вас. Ви не могли б мені сказати, яким чином можна отримати таку пільгу?

– Це ніякий не привілей, прошу пана. Мені буде приємно, якщо ви завітаєте до нас до лікарні.

– Дякую, пані. І я обов’язково цим скористаюся найближчим часом.

Вони деякий час танцювали мовчки, потім Никорович запитав, здавалося б, байдужим тоном:

– Як вам подобається Ковалево?

– Тут дуже красиво і приємно.

– А ті недоліки, які ще є тут, незабаром будуть усунуті.

– Про які недоліки ви говорите? – Люція з цікавістю подивилася на нього.

Він завагався і відповів:

– Власне, я кажу про один недолік. Про єдиний недолік: Віцек немає дружини і господині Ковалева.

Вона здогадалася, до чого хилить Никорович, і сказала:

– У Ковалеві є аж дві пані. Я не чула, щоб пан Юрковський збирався одружуватися. Він мені про це не згадував.

– То так? – здивувався Никорович. – Отже, він вам іще не освідчився?

Оскільки вона нахмурила брови, він поспішив додати:

– Дуже прошу мені вибачити, що втручаюся не у свої справи. Пробачте, будь ласка, але я думав, що це вже не таємниця. В цілому повіті всі вголос говорять, що Віцек намагається здобути вашу руку.

– Це помилка, – сказала Люція з притиском. – Я можу запевнити вас, що в цьому немає грама правди.

– Однак… – почав Никорович.

Вона перервала його:

– Пан Юрковський – знайомий професора і мій, і мені прикро, що його візити до лікарні можна так недолуго прокоментувати.

Ця розмова засмутила Люцію. Вона навіть не припускала, що перебування Юрковського в лікарні всім так сильно кололо в очі. Але тепер з поглядів незнайомих людей, з деяких уривків розмов та ставлення до себе Люція могла зробити висновок, що тут її вважають майже нареченою господаря. Вона довго вагалася над вибором способу, як спростувати ці помилкові припущення. Нарешті вирішила чітко й відкрито поговорити з Юрковським.

Незабаром випала нагода: він запросив її на танець. Оскільки їх могли почути інші танцюючі і з фрагментів почутих речень здогадатися, про що вони говорять, коли танго закінчилося, вона запропонувала:

– Я хотіла б поговорити з вами наодинці.

– З найбільшим задоволенням. Тим більше, панно Люціє, що і я хотів вас просити про це.

Через передпокій і кімнату, у якій грали у бридж, він провів її до свого кабінету. Тут нікого не було.

– Прошу пана, – по-діловому почала Люція, сідаючи у фотель, який він підсунув їй, – я сьогодні дізналась, що в околиці циркулюють смішні плітки про те, що нібито ви щодо мене або я щодо вас підтримуємо наміри на шлюб.

Він із непокоєнням подивився на неї і запитав:

– Чому ви називаєте ці чутки недоречними?

– Просто тому, що вони базуються на порожніх вигадках. На абсурдній видумці.

– Навіть якщо на вигадці, щонайменше не бачу її абсурдності.

Люція хотіла позбавити його можливості заперечити і тому похитала головою.

– Абсурд тут полягає в тому, що ви, як і я, досконало знаємо, що ми не призначені одне для одного.

– Я зовсім так не вважаю, – сказав Юрковський нахмурившись.

– Ви, звісно, так вважаєте, – наголосила вона. – Перш за все ви землевласник. Вам потрібна дружина-землевласниця, яка б могла зайнятись господарством, яка б була для вас господинею дому. Я лікарка. Як ви знаєте, я переїхала сюди для того, щоб працювати соціально. Я не маю поняття про господарство. Я нічого про це не знаю і думала б, що марную свої здібності, професійну підготовку, якби кинула свою роботу ліакаря. Я вважаю цю працю покликанням і ніколи від неї не відмовлюся.

Юрковський хвилину мовчав і нарешті майже сердито заговорив:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза