Читаем Професор Вільчур полностью

Ще одне речення англійською мовою, разом з приємною посмішкою спрямоване містерові Джиммі, і вона зникла у глибині квартири, а чоловіки поважно обмінялися думкою, що це прекрасна і чарівна жінка.

За чверть години Ніна з’явилася у чудовому вечірньому туалеті, і майже водночас відчинилися двері в їдальню. На столі було накрито на чотири особи. Коли вони сіли, пані Ніна, ніби не бажаючи, сказала по-польськи:

– Твої підозри, о диво, справджуються. Можливо, ти провидець. Саме сьогодні прибув капітан Корсак. Він телефонував, і я запросила його на вечерю. Я також телефонувала тобі, хоча й не очікувала, що ти захочеш зіграти роль компаньйонки. Оскільки я тебе не застала, то звернулася до пана Хоу.

Сказавши це, Ніна підсунула англійцеві салатницю й перейшла на англійську. Кольський не міг позбутися враження, що ця жінка слово в слово повторює те саме блідому дурникові, нахабно використовуючи те, що вони двоє не можуть порозумітися.

Навіть якщо й так, то пані Ніна недовго могла насолоджуватися своєю грою, бо з’явився Корсак, який прекрасно володів як англійською, так і польською мовою. Підозри Кольського щодо готелю здалися правильними, адже Корсак прийшов у тому ж спортивному одязі, в якому він був вранці на площі Наполеона. Він вибачився за свою зовнішність і, поперемінно стріляючи з Ніною жартами, їв із вовчим апетитом. Він, здавалося, був у чудовому настрої, але через деякий час Кольський зауважив, що капітан з відкритою неприязню поглядає на англійця. Він звертався до нього дуже рідко, відповідаючи на його запитання коротко й недбало, з непривабливим виразом обличчя. У якийсь момент, коли містер Хоу був зайнятий розмовою з Ніною, капітан пробурмотів до Кольського, що сидів поруч:

– Звідки взялася ця англійська інфузорія?

Кольський ледь знизав плечима.

– Поняття не маю. Вперше бачу.

Завжди пильна Ніна почула і пояснила:

– Містер Хоу відвідує Польщу. Це дуже приємний юнак, хоч і трохи манірний.

Корсак нахмурився.

– Так, досить манірний у тій безцеремонності, з якою леститься до вас.

– Ах, яка фраза, капітане!

І додала англійською:

– Капітан вважає, що у вашому кокетуванні багато безцеремонності.

– Це правда, – підтвердив англієць. – Безцеремонність у цьому випадку – моя маска. Якби я хотів довести своє кокетство до рівня обожнюваності, яку маю для вас, я став би смішним для навколишнього оточення через надмірну запопадливість та відданість.

Кольський нічого не розумів. Зрештою, він не припускав, що у словах англійця міг бути якийсь надзвичайний зміст, але те, як юнак дивився на Ніну, могло викликати серйозні побоювання. Так дивитися на жінку має право лише чоловік, який тісно позв’язаний з нею і між ними існує повна довіра.

Каву подали у холі. Тут капітан уже зовсім не приховував свою антипатію до англійця. Навіть щодо Ніни він став холодним і зухвалим. Розмовляв лише з Кольським, розмовляв дуже щиро, наче цією сердечністю хотів підкреслити різницю, яку він робить між собою та рештою товариства. Кольський цим був приємно здивований і сам пильніше придивлявся до містера Хоу.

Близько одинадцятої Корсак підвівся з явним наміром попрощатися з господинею. У його гордовито зведеній голові й усій поставі було щось, ніби як ображена гідність.

– Залишайтеся тут, – надзвичайно теплим і м’яким тоном сказала Ніна. – Зрештою, ваш поїзд вирушає лише о пів на першу.

– Щиро вам дякую, але я хотів би ще з деким побачитись. Ще маю вирішити певні справи.

– Будь ласка, залишайтесь, будь ласка, – повторила вона таким прохальним тоном і так поглянула, що кров вдарила Кольському в обличчя, а молодий англієць демонстративно потягнувся до журналу на столику поряд і почав його роздивлятися.

Після довгого мовчання капітан нарешті сказав:

– Ну якщо ви так бажаєте…

Він здався, сів і, компенсуючи свою різкість гумором, додав:

– Але за це вимагаю оплати у вигляді чашки кави.

– Отримаєте її негайно, – сказала Ніна і встала, щоб наповнити його чашку.

У Кольському все кипіло. Якщо він не зірвався відразу, то це лише тому, що не хотів виглядати смішним. Однак тепер йому все вдалося скласти в голові, увесь сценарій свого виходу. Отже: він погляне на годинник, скаже: «Я заздрю вам, що ваші обов’язки не змушують вас залишати таке гарне товариство, я ж, на жаль, мушу бути в клініці. Це доля лікаря», потім встане і попрощається.

Йому вдалося виконати лише перший пункт своєї програми, адже коли він дістав годинник, пані Ніна з чарівною посмішкою звернулася до нього:

– Ах, любий докторе, зовсім забула. Мій чоловік сьогодні надіслав деякі документи, які стосуються клініки, і попросив передати вам. Вони, здається, лежать у кабінеті на письмовому столі. У синьому конверті. Знайдете?

Вибитий з програми, Кольський відкашлявся і встав.

– Припускаю, що знайду.

Коли він зник у дверях вітальні, за якою був кабінет, пані Ніна вибачилася перед іншими гостями по-англійськи:

– Я не впевнена, що він знайде. Я, здається, сховала це в шухляду. Панове, вибачте. Один момент.

Вона швидко пройшла через вітальню. У кабінеті застала Кольського, який марно шукав на столі синій конверт.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза