Бережной Василий Павлович

Подарунок телепата (на украинском языке)

Василь Бережний

Подарунок телепата

1

- Ну, то як же ваш експеримент? - спитала Соломiя Олексiївна, пораючись бiля невеликого круглого столика, що стояв бiля розчиненого вiкна. її красивi нiжнi руки так i пурхали над бiлою скатертиною, неначе два птахи, ставлячи то вазу з фруктами, то чайний сервiз, то тарiлки. Сергiй Антонович так задивився на тi руки, що й не обiзвався. - Телепатiя, здається, вийшла тепер на переднiй край? - провадила господиня. Гiсть зворухнувся, теплим поглядом окинув її постать. "Така ж, як i тодi, хоч нам уже пiшов четвертий десяток... - промайнула щемлива думка. - Вишня в цвiту". Уголос промовив:

- Так, телепатiя, можна сказати, наука модна. Явища, пов'язанi з людською психiкою, цiкавлять багатьох. Але...

- Що "але"? - обернулась Соломiя Олексiївна, i це знову нагадало йому студентськi роки. Отакий погляд був у неї й тодi - вiдкритий i бистрий. Тiльки була ближчою...

- Але я й зараз не можу "прочитати" твоїх думок!

Соломiїне обличчя освiтилося усмiшкою:

- Чи не пора б уже, товаришу докторе, облишити жарти?

- Якi там жарти... - Сергiй Антонович зiтхнув, хотiв щось сказати, але, певне, передумав. Пiдвiвся з крiсла i заходив по кiмнатi, гамуючи хвилювання. - А справдi, якби я... Знаєш, нам ще дуже далеко до розумiння феномену психiчного. Є здогади, припущення, а точного знання нема. Психiка людини, як той мiраж, - наблизишся до нього, а вiн i розтав...

- Це так, - i собi зiтхнула Соломiя Олексiївна, - пiд мiкроскопом психiки не побачиш. - Раптом сплеснула руками: - Бач, а про твої квiти забула!

На ходу скидаючи фартушка, заспiшила на кухню. Незабаром поставила на стiл кришталеву вазу з трояндами.

- Отепер можна й сiдати. Прошу, дорогий госте!

Сергiй Антонович iз самого початку почувався в своїй корзинi, як кажуть англiйцi, Соломiю ж Олексiївну його несподiваний вiзит вибив з рiвноваги. Те, що вiн - видатний учений, це її зовсiм не хвилює, на стрiчцi пам'ятi замиготiли iншi кадри... Колись удвох мрiяли про спiльне життя... Скiльки ж це вони не бачились? Сергiйко ходить до сьомого класу, отже, чотирнадцять...

За столом почалися, звичайно, спогади, i поступово прiрва часу вужчала, сходилася. Сергiй Антонович делiкатно проминав її невдале замiжжя, може, не хотiв розвередити свою давню рану? - а все згадував веселi випадки iз студентського життя, розпитував про роботу.

- I все-таки - як ваш експеримент? - нагадала Соломiя Олексiївна. Адже в пресi ще нiчого не було.

- Матерiали обробляються, як сказано в повiдомленнi, - розвiв руками вчений.

- То ж поки до вас доб'ються кореспонденти...

Експеримент, в якому брав участь Сергiй Антонович, дав справдi дивовижнi наслiдки.

- Розумiєш, Соломiє, нам пощастило знайти кiлька нервових точок планети...

- Не розумiю.

- Чесно кажучи, нам i самим це ще не ясно, i ота фраза: "матерiали обробляються" аж нiяк не вiдписка. Якщо ти цiкавишся...

Авжеж, Соломiя Олексiївна цiкавилась. Не в її характерi питати "для годиться". Коло її зацiкавлень не обмежувалося нейрохiрургiєю, якою вона займалася в науково-дослiдному iнститутi.

Смакуючи запахущий чай, Сергiй Антонович, хоч i уривками i не послiдовно, розповiв про той експеримент майже все. Суть його полягала ось у чому. Прихильники телепатiї - науки про безпосередню передачу думок вирiшили провести експеримент у глобальному масштабi. В основу поклали геометричнi принципи - були визначенi точки симетрiї схiдної пiвкулi, куди й вiдправились учасники експерименту. Наслiдок перевершив усякi сподiвання: сiм точок iз дев'яти встановили зв'язок! Вони по черзi то приймали, то передавали iнформацiю за допомогою самої тiльки думки. I це - на вiдстанi в десятки тисяч кiлометрiв.

- Неймовiрно... - прошепотiла Соломiя Олексiївна, коли Сергiй Антонович замовк i загадково посмiхнувся. - Без телефону, радiо чи якихось iнших засобiв... Дивовижно! - Вона зiжмакала салфетку та так i тримала в руцi. Знаєш, коли б про це розповiв хтось iнший, а не ти, я б не повiрила...

- Я б, мабуть, теж не повiрив, якби сам не "перемовлявся", - хитнув головою Сергiй Антонович, i в його густiй русявiй шевелюрi Соломiя Олексiївна помiтила срiбнi нитки. - Та що це ми все про науку...

- Незвичайнi явища завжди мають притягальну силу.

- Розкажи краще, як ти живеш?

Щiлина часу, яка роздiляла їх, зовсiм не зникала та й не могла зникнути, i вiн перекидав мiсток через прiрву. Десь у глибинi душi вiдчував: двi геометричнi точки поєднати легше, нiж двох людей.

- Та отак i живу. Син росте. Робота захоплює - нема коли i вгору глянути.

Роки лягли їй на плечi, уже Соломiя не така жвава, трохи обважнiла, мабуть, не часто розправляє крила, та все-таки це була вона, очi її повнi того особливого блиску, який завжди вабив Сергiя.

- Непокоїть мене Сергiйко.

В кожному словi про сина бринiло трепетне материнське почуття, в якому було i захоплення його здiбностями, i невдоволення поведiнкою, i тривога про здоров'я.