Читаем Печера ідей полностью

— Я лише намагаюся сказати тобі, Діагоре, що в цьому світі є багато вкрай дивних місць, у яких ні я, ні ти зроду не бували. Раб, який приніс мені цю звістку, запевнив, що в Місті є чимало таких таємних театрів, як цей. Зазвичай ідеться про старі будівлі, які торговці-метеки купують за безцінь, а потім здають в оренду поетам. Отриманими грошима вони оплачують свої величезні податки. Архонти, звісно, не дозволяють такої діяльності, але, як ти щойно пересвідчився, глядачів не бракує… Театр у Афінах — доволі прибуткова справа.

— А сама вистава?..

— Не знаю ні її назви, ні про що вона, але знаю автора: цю трагедію написав Менехм, скульптор і поет. Ти міг побачити його на сцені.

— Менехма?

— Так, він грав роль чоловіка, що сидів за столом, Перекладача. Маска затуляла обличчя не повністю, і мені вдалося його впізнати. Це доволі цікава особа: він має майстерню в Кераміку, заробляє на життя тим, що виготовляє фризи для будинків заможних афінян. Крім того, пише трагедії, але ніколи не ставить їх на широкій сцені, лише для кола «обраних», таких самих посередніх поетів, як і він, у цих підпільних театриках. Я трохи порозпитував у його кварталі. Як видається, Менехм використовує майстерню не тільки для роботи: він улаштовує там нічні гуляння на сиракузький лад, оргії, від яких зблід би сам Діоніс. Гості ж на таких учтах — це головно юні хлопчики, що правлять йому за натурників і грають у хорі в його виставах…

Діагор обернувся до Геракла.

— Невже ти смієш натякати… — почав він.

Геракл стенув плечима й зітхнув, немовби змушений був повідомити погану новину і це трохи гнітило його.

— Гаразд, — сказав він. — Зупинімося тут і побалакаймо.

Вони стали на посеред майдану, біля стої, стіни якої були оздоблені малюнками, що зображали людські обличчя. Художник оминув усі риси, намалювавши тільки очі, і тепер, широко розплющені, вони, здавалося, уважно стежили за всім. Віддалік на вулиці, що прослалася під пильним поглядом місяця, загавкав пес.

— Діагоре, — повільно промовив Геракл, — попри те, що ми знайомі недавно, мені здається, я трохи тебе знаю, і, мабуть, те саме ти можеш сказати про мене. Те, що я збираюся розповісти, тобі не сподобається, але це істина, або частина істини. Ти заплатив мені, щоб її дізнатися.

— Кажи, — мовив Діагор. — Я тебе вислухаю.

Делікатним, наче крильця маленької пташини, тоном Геракл почав:

— Трамах, Анфіс та Евней провадили… і провадять… скажімо так, дещо легковажне життя. Не запитуй мене чому. Я не думаю, що ти як їхній ментор маєш почувати провину. Але справи такі: хоча Академія радить відкинути низькі почуття фізичної втіхи, забороняє брати участь у театральних виставах, ці юнаки водяться з гетерами й виступають хоревтами… — він поквапно здійняв руку, неначе відчувши, що філософ ось-ось його переб’є. — Теоретично в цьому немає нічого поганого, Діагоре. Можливо навіть, декотрі з твоїх колег-менторів знають про це й не заперечують. Врешті-решт, усі в молодості схильні до такої поведінки. Але у випадку Анфіса та Евнея… і, ймовірно, Трамаха… вони, так би мовити, дещо перебрали міру. Вони познайомилися з Менехмом — поки ще не знаю як, — і стали ревними послідовниками його… нічної «науки». Раб, якого я найняв стежити за Анфісом, розповів, що минулої ночі після подібного виступу в театрі, Евней та Анфіс подалися разом із Менехмом до його майстерні, де… трохи розважилися.

— Розважилися… — Діагорові очі мало не вилазили з орбіт, немовби прагнули одним поглядом охопити всю розгадникову постать. — Як розважилися?

Пильні очі старого стежать… майстерня зі скульптурами… середніх літ чоловік… кілька юнаків… сміх… блиск світильників… юнаки чекають… рука… на талії… Старий проводить язиком по губах… пестощі… юний хлопчина, значно вродливіший… повністю оголений… розлите вино… «Ось так», — каже він… старий здивований… поки скульптор… підходить… повільно й м’яко… ще м’якше… «Ох», — звучить стогін… тимчасом як інші юнаки… округлості. А тоді… усе шкереберть… дивна поза… ноги… нетерплячість… у півтемряві… потом… «Зачекай», — чується шепіт… «Неймовірно», — думає старий.*

__________

^{* «Більшу частину цього абзацу втрачено. Без сумніву, тут описано Менехмову оргію з юнаками, яку підгледів Евмарх. Текст був написаний занадто розведеним чорнилом, і з плином часу багато слів випарувалося. Порожні прогалини — наче голі гілки, на яких раніше сиділи слова-пташки», — пише Монтал про цей пошкоджений уривок. І додає: «Цікаво, як кожен читач відтворюватиме власну оргію з тих фраз, що лишилися?»}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Це смішно, — хрипко сказав Діагор. — Чому тоді вони не кидають Академії?