Читаем Парфуми полностью

Наступного дня мацерація, як називали цю процедуру, тривала, вони знову розігрівали казан, розплавляли жир і наповнювали його новими квітами. Це повторювалося багато днів доряду з ранку до вечора. Робота була напружена. Руки в Гренуя ставали важкі, мов свинцеві, на долонях з'являлися мозолі, поперек нестерпно болів, коли він увечері плентав до своєї хижки. Дрюо був утричі дужчим за нього, але жодного разу не змінив Гренуя при помішуванні, одно підсипав легкі, як пір'я, квіти, стежив за вогнем і час від часу, начебто через спеку, ходив промочити горло. Але Гренуй не сперечався. Він покірливо вертів кописткою з ранку до вечора, навіть не відчуваючи втоми, бо щоразу по-новому був у захваті від процесу, що відбувався у нього під носом і на очах: від швидкого в'янення квітів та поглинання їхнього аромату.

Нарешті Дрюо вирішував, що жир вже досить насичений. Вони гасили вогонь, востаннє цідили важке вариво й виливали його в кам'яний тигель, де воно перетворювалось у запашну помаду.

Це була година пані Арнульфі, яка з'являлася, щоб перевірити коштовний продукт, понадписувати його і якнайточніше занотувати якість і кількість у своїх книгах. Вона особисто закривала тигель, запечатувала й зносила в глибини свого погреба, потім надягала чорну сукню та чорну вуаль удовиці і обходила всі парфюмерні крамниці міста. Аби викликати співчуття, пані Арнульфі змальовувала панам свою ситуацію самотньої жінки, вислуховувала пропозиції, порівнювала, зітхала й зрештою продавала — або не продавала. Парфюмерна помада могла довго зберігатися на холоді. І якщо ціни зараз лишали бажати кращого, то, хто знає, може, взимку чи на початку наступної весни вони полізуть вгору. Та й треба було поміркувати, чи не краще, замість віддавати товар цим пройдисвітам, разом з іншими дрібними виробниками відправити партію помади судном до Генуї або, наприклад, взяти участь в осінньому ярмарку в Боке-ре, — безперечно, ризикованій операції, але як пощастить, то надзвичайно прибутковій. Пані Арнульфі старанно зважувала всі ці можливості, зіставляла їх, а часом навіть поєднувала і продавала частину своїх скарбів, іншу приховувала, а третьою торгувала на власний ризик. Якщо ж під час таких розвідок у неї складалося враження, ніби помадний ринок перенасичений і не намічається покращення, вона летіла додому й наказувала Дрюо перетворити всю продукцію в рідкий концентрат.

І тоді помаду доводилося знову виносити з погреба, якнайобережніше розігрівати в закритих тиглях, розводити найчистішим винним спиртом і за допомогою спеціальної мішалки старанно перемішувати й вимивати. У погребі ця суміш знову швидко холола, спирт підбивався над затужавілою помадою і його можна було зливати. Виходило щось на кшталт парфумів, надзвичайно інтенсивних, бо на той час помада втрачала більшу половину свого запаху. Таким чином аромат удруге змінював середовище. Але на цьому операція не закінчувалася. Після старанного проціджування крізь тканину, в якій затримувались наймізерніші часточки жиру, заливши ароматизований алкоголь у невеличкий перегінний апарат, Дрюо повільно дистилював його на слабкому вогні. Те, що лишалося після звітрювання спирту, була крихітна кількість безбарвної рідини. Гренуй уже знав про неї, але такої якісної і чистої ніколи ще не нюхав ні у Бальдіні, ні у Рунеля: промениста квіткова олія, її аромат, сконцентрований тисячократне до малесенької калюжки. Ця есенція вже не пахла приємно. Вона пахла до болю інтенсивно, гостро й дошкульно. Та разом із тим достатньо було розчинити одну краплю есенції в літрі спирту, щоб оживити знову і відродити запах цілого лугу квітів.

Видобуток був мізерний: три маленькі пляшечки. Від аромату сотень тисяч квітів не лишилося нічого, крім цих трьох пляшечок. Але вони варті були цілого багатства навіть тут, у Грасі. І значно більше, якщо їх відправити до Парижа, Ліона, Гренобля, в Геную чи Марсель! Пані Арнульфі дивилася на пляшечки зачарованими очима, пестила їх поглядом, а коли щільно закривала відшліфованими скляними пробками, то затамовувала дихання, щоб не здмухнути бодай трохи коштовного вмісту. А щоб і після закриття ані найменший атом не випарувався, вона запечатувала пробки розрідженим воском, обтягувала риб'ячим міхурем і міцно обмотувала шийку. Потім ставила їх у вимощені ватою скриньки і зберігала в погребі під сімома замками.