Читаем Парфуми полностью

Тепер він міг зі спокійним сумлінням якийсь час відпочивати. Він випростувався; фізично — наскільки дозволяла вузька кам яна штольня; зате внутрішньо, на чисто виметеній території своєї душі, він зручно випростовувався на ввесь зріст і поринав у солодкі мрії про вишукані аромати. Наприклад, він викликав своїм нюхом п'янкий подих весняних лук; теплий травневий вітер, що грається з першими зеленими листочками бука; морський бриз, терпкий, як підсолений мигдаль. Вставав він надвечір — так би мовити, надвечір, бо ж, звичайно, не було ніякого вечора, чи ранку, чи полудня, як не було ні світла, ні темряви, і не було ні весняних лук, ні зеленого букового листя... взагалі у внутрішньому всесвіті Гренуя не було ніяких речей, а були тільки аромати речей. (І тому єдино адекватною й можливою facon de parler1 про цей всесвіт — говорити про нього, як про ландшафт, бо наша мова непридатна для описання світу запахів.) Отже, надвечір у душі Гренуя наставав момент, як на Півдні в кінці сієсти, коли з ландшафту повільно спадає полудневе заціпеніння і припинене на якийсь час життя от-от розпочнеться знову. Гнівом розпалена спека — ворог тонкого аромату — відступила, збіговисько бридких демонів знищено. Поля внутрішніх битв, м'які й гладенькі, лежали у непристойному спокої пробудження і чекали, що на них зійде воля господаря.

І Гренуй вставав — як уже було сказано — і струшував із себе сон. Він підводився, великий внутрішній Гренуй, уподібнювався велетневі у всій своїй величі і красі — майже шкода, що його ніхто не бачив! — і оглядав свої володіння, гордо і велично.

----

1 Манерою говорити (фр.).

Так! Це було його царство! Незрівнянна імперія Гренуя! Створена і підкорена ним, незрівнянним Гре-нуєм, за його примхою спустошена і відбудована знову, розширена, ним до незмірності і захищена вогняним мечем проти будь-якого зазіхання. Тут ніщо не мало значення, окрім його волі, волі великого, прекрасного, незрівнянного Гренуя. І після того, як були винищені всі паскудні міазми минулого, він бажав, аби його імперія духмяніла. І він владними кроками йшов зораною цілиною, засіваючи її найрізноманітнішими ароматами, де — марнотратне, де — ощадливо; на безмежно широких плантаціях і на маленьких інтимних клумбах, розкидаючи насіння жменями чи опускаючи по насінині в затишних місцях. У найвід-даленіші провінції своєї імперії поспішав Великий Гренуй, палкий садівник, і невдовзі не лишилося жодного закутка, куди б він не кинув зерно аромату.

І коли він бачив, що все добре, що вся країна насичена його божественним Гренуєвим сім'ям, Великий Гренуй насилав на неї дощ винного спирту, спокійний і густий, і скрізь сім'я проростало, розвивалося, аж серце раділо. На плантаціях пишно колосилися вруна, а в затишних садах наливалися соком стебла. Бутони розпукувалися, аби швидше випустити квітки з оболонки.

Тоді з наказу Великого Гренуя дощ ущухав. І над землею починало світити лагідне сонце його посмішки, у відповідь на яку мільйони пишних квітів нараз розпускалися, укривши імперію від краю до краю суцільним барвистим килимом, зітканим із міріад найвишуканіших ароматів. І Великий Гренуй бачив, шо це добре, дуже, дуже добре. І посилав на землю вітер свого дихання. Під його пестощами квіти виділяли аромат і змішували міріади своїх ароматів в один, що мінився всіма відтінками, та все ж був єдиний у своїй постійній мінливості, універсальний аромат на славу Його, Великого, Єдиного, Прекрасного Гренуя, котрий, сидячи на троні золотої духмяної хмари, знову втягував у себе ці пахощі, і запах жертви тішив його. І він спускався з висоти, щоб багато разів поблагословити своє творіння, а творіння дякувало йому за це радощами, тріумфуванням та все новими вибухами чудових пахощів. Тим часом вечоріло, і аромати ширилися на всі боки, змішуючись у нічній блакиті до дедалі фантастичніших відтінків. Попереду була справжня бальна ніч з гігантським фейєрверком найблискучіших запахів.

Проте Великий Гренуй відчував себе трохи втомленим і, позіхаючи, казав: «Ти ба, я зробив велике діло і цілком задоволений. Але як усе досконале, воно починає наганяти на мене нудьгу. Я хочу піти вже, аби на завершення цього великотрудного дня зробити собі ще одну радість».

Так говорив Великий Гренуй, і тоді як простий духмяний парад внизу радісно танцював та веселився, він, спустившись із золотої хмарини, летів на широко розпростертих крилах понад нічною країною своєї душі, додому — у своє серце.

Ох, як це приємно було — повернутися додому! Подвійний сан — Месника і Творця світів — добряче стомлював, і витримувати ще потім годинами свято власних витворів також було досить важко. Знесилений божественними обов'язками творення і представництва, Великий Гренуй тішився думкою про домашні радощі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Некто Лукас , Кира Стрельникова

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Земля
Земля

Михаил Елизаров – автор романов "Библиотекарь" (премия "Русский Букер"), "Pasternak" и "Мультики" (шорт-лист премии "Национальный бестселлер"), сборников рассказов "Ногти" (шорт-лист премии Андрея Белого), "Мы вышли покурить на 17 лет" (приз читательского голосования премии "НОС").Новый роман Михаила Елизарова "Земля" – первое масштабное осмысление "русского танатоса"."Как такового похоронного сленга нет. Есть вульгарный прозекторский жаргон. Там поступившего мотоциклиста глумливо величают «космонавтом», упавшего с высоты – «десантником», «акробатом» или «икаром», утопленника – «водолазом», «ихтиандром», «муму», погибшего в ДТП – «кеглей». Возможно, на каком-то кладбище табличку-времянку на могилу обзовут «лопатой», венок – «кустом», а землекопа – «кротом». Этот роман – история Крота" (Михаил Елизаров).Содержит нецензурную браньВ формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Михаил Юрьевич Елизаров

Современная русская и зарубежная проза