Читаем Парфуми полностью

Бо ж уночі трапилася невелика катастрофа, яка, з належною затримкою, дала привід королеві видати наказ, аби всі будинки на всіх мостах міста Парижа були знесені; без помітної причини міст Міняйл — із західного боку поміж третьою і четвертою опорою — завалився. Два будинки так раптово попадали в річку, що нікого з мешканців не можна було порятувати. На щастя, загинуло лише дві особи, а саме, Джузеппе Бальдіні та його дружина Тереза. Прислуга — з дозволу чи без дозволу — вдома не ночувала. Шеньє, який тільки над ранок напідпитку прийшов додому — точніше, хотів прийти, бо дому вже не було, — пережив нервовий шок. Він тридцять років тішив себе надією, що Бальдіні, який не мав ні дітей, ні родичів, зробить його своїм спадкоємцем. І так одразу вся спадщина пропала, все-все: будинок, крамниця, сировина, майстерня, сам Бальдіні і навіть заповіт, в якому, очевидно, був пункт про власність на мануфактуру!

Не знайшли нічого, ні трупів, ні скрині з грішми, ні книжечки з шістьмастами рецептами. Єдине, що залишилося від Джузеппе Бальдіні, найкращого пар-фюмера Європи, була суміш запахів мускусу, кориці, оцту, лаванди й тисячі інших речовин, які впродовж іще багатьох тижнів ширилися за течією Сени від Парижа до Гавра.

ЧАСТИНА ДРУГА

На той час, коли завалився будинок Джузеппе Бальдіні, Гренуй був на шляху до Орлеана. Імла великого міста залишилася позаду, і з кожним кроком повітря довкола нього ставало ясніше, чистіше, свіжіше. Воно вже не було таке насичене. Вже не напливали на нього з шаленою швидкістю метр за метром сотні, тисячі різних запахів, а ті нечисленні, які ще лишалися, — запахи піщаного шляху, лугів, ґрунту, рослин, води,. — довгими стрічками тяглися понад землею, поволі здуваючись, поволі колихаючись, майже ніде раптово не обриваючись.

Гренуй сприймав цю довколишню простоту як визволення. Ці спокійні аромати тішили його нюх. Уперше в житті він міг не турбуватися про те, аби впіймати серед запахів щось нове, несподіване, вороже, або не пропустити щось приємне. Уперше він міг дихати майже вільно, не змушуючи себе раз по раз сторожко принюхуватись. Ми кажемо «майже», бо по-справжньому вільно крізь Гренуїв ніс не проходило нічого. Навіть коли для того не було жодної причини, в ньому завжди була на сторожі якась стриманість щодо всього, що поступало іззовні і що доводилося впускати усередину свого єства. Впродовж свого життя, навіть у ті рідкісні хвилини, коли він відчував щось подібне до задоволення, а може, навіть щастя, він охочіше видихав повітря, аніж вдихав: адже почав він своє життя не сповненим надії вдохом, а вбивчим вереском. Але, крім цього обмеження, що йшло від його натури, Гренуй, віддаляючись від Парижа, почував себе дедалі краще, дихав дедалі легше, ішов дедалі швидше, навіть випростався, тож здаля він мав вигляд звичайного підмайстра, тобто цілком нормальної людини.

Найбільше полегшення давало йому віддалення від людей. В Парижі скупченість людей більша, аніж у будь-якому іншому місті світу. Шістсот, сімсот тисяч людей проживало в Парижі. Вони кишіли на вулицях і майданах, а будинки були геть напхані ними, від підвалів до горищ. У кожному закутку Парижа юрмилися люди, кожен камінь, кожна місцинка землі тхнула людьми.

Те, що ці густі, липкі людські випари пригнічували його впродовж вісімнадцяти років, наче передгрозова задуха, стало Гренуєві ясно лише зараз, коли він поступово віддалявся від них. Досі він думав, що ввесь світ такий і від нього треба тікати. Проте це був не світ, це були люди. Зі світом, як з'ясувалося, де не було ні душі, можна примиритися.

На третій день своїх мандрів він потрапив у гравітаційне поле запахів Орлеана. Ще задовго до якихось видимих прикмет наближення великого міста Гренуй відчув згущення людських випарів у повітрі і, відмовившись від своїх початкових намірів, вирішив обминути Орлеан. Йому не хотілося так швидко втрачати щойно здобуту свободу дихання, занурюватись у затхле повітря людського юрмища. Зробивши величезний гак, він проминув місто, біля Шатоне вийшов до Луари і переправивсь через неї біля Сюллі. Там він купив собі ще одне кільце ковбаси і, залишивши річище, подався в глиб країни.