Читаем Парфуми полностью

Майже з юнацьким запалом накинув він перуку на свою лису голову, швиденько надяг синього каптана і, вхопивши з письмового столу свічника, вибіг з кабінету. Він саме запалив свічку в коридорі, щоб присвітити собі на сходах, коли це внизу, на першому поверсі, пролунав дзвоник. Це було пронизливе деренчання при вході для посланців, противний звук, який завжди його дратував. Він уже не раз збирався викинути той дзвоник, замінити його приємнішим, але потім ставало шкода витрат, а цієї хвилини йому раптом спало на думку — він навіть пирснув від цього, бо тепер уже все було байдуже, — що він продасть набридливий дзвоник разом із будинком. Нехай посердиться ще його наступник!

Знову задеренчав дзвоник. Бальдіні прислухався. Очевидно, Шеньє вже пішов з крамниці. Служниця теж не збиралася виходити. Отож Бальдіні сам спустився вниз, щоб відчинити.

Він відсунув засув, відчинив важкі двері й нічого не побачив. Темрява цілком поглинула сяйво від свічки. Згодом він ледве розгледів невелику постать, дитину чи підлітка, який тримав щось на руці.

—Чого тобі?

—Я від метра Грімаля, приніс козячі шкіри, — сказала постать, підходячи ближче і простягуючи Бальдіні обмотану шкірою руку.

На світлі Бальдіні побачив обличчя хлопчика з полохливими очима. Складалося враження, що він ховається за своєю простягненою рукою, ніби очікуючи ударів. Це був Гренуй.

Козячі шкіри! Бальдіні згадав. Кілька днів тому він замовив ці шкіри у Грімаля — тоненьку, м'яку замшу на бювар графові Верамону, п'ятнадцять франків за штуку. Але тепер Бальдіні цю замшу не потребував, він міг заощадити гроші. З другого боку, якщо він зараз просто відішле хлопця назад... Хто знає, це може справити невигідне враження, підуть, мабуть, балачки, плітки: Бальдіні, мовляв, став ненадійним, Бальдіні більше не дістає замовлень, Бальдіні більше не має чим платити... А це вже недобре, ні, ні, таке може збити ціну крамниці перед продажем. Краще взяти ці непотрібні козячі шкіри. Ніхто не повинен дізнатися завчасно, що Джузеппе Бальдіні змінив своє життя.

— Заходь!

Він пропустив хлопця, і вони пішли до крамниці — Бальдіні із свічником попереду, Гренуй зі шкірами за ним. Це вперше Гренуй зайшов до парфюмерної крамниці. Звичайно, йому були відомі всі крамниці в місті, де торгували парфумами та всілякими зіллями, ночами вистоював він перед вітринами, притискаючись носом до щілин у дверях. Він знав усі аромати, якими тут торгували, і в уяві часто комбінував їх у найчудовіші парфуми. Отже, на нього не чекає тут нічого нового. Але як ото музикальній дитині не терпиться зблизька подивитися на оркестр чи піднятись у церкві до схованого органу, так не терпілося Гренуєві побачити парфюмерну крамницю зсередини, і коли він почув, що треба віднести шкіри до Бальдіні, то зробив усе для того, щоб виконати це доручення самому.

І ось він стояв у крамниці Бальдіні, в тому місці Парижа, де у найменшому просторі зібрано найбільшу кількість професійних ароматів. Багато він не побачив при мерехтливому полум'ї свічки, лише тінь конторки з вагами, обох чапель над чашею, крісла для відвідувачів, темні полиці попід стінами, вимірювальний прилад та білі етикетки на склянках та слоїках; та й запахів нових він тут не вчув, окрім тих, які відчував ще знадвору. Але він одразу пройнявся серйозністю, що панувала в цих приміщеннях, можна навіть сказати, святою серйозністю, якби слово «святий» мало для Гренуя хоч якесь значення; він відчув холодну серйозність, ремісничу тверезість, сухий господарський розум, знак якого лежав на всіх меблях, всіх приладах, кадобах, пляшках та слоїках. Ось так, ідучи вслід за Бальдіні, в тіні Бальдіні, бо той й не думав світити йому, Гренуєві спало на думку, що його місце саме тут, що він залишиться тут, щоб звідси завоювати світ.

Ця думка була, звичайно, просто-таки гротескною нескромністю. Не було нічого, зовсім анічогісінько, що якомусь помічникові чинбаря сумнівного походження, без зв'язків і протекції дало б право надіятися зачепитись у найреспектабельнішій парфюмерній крамниці Парижа, тим більше, що її продаж був майже вирішеною справою. Але йшлося не про надію, яка відбивалася у нескромних Гренуєвих думках, а про впевненість. Він знав, що залишить цю крамницю тільки для того, щоб забрати свій одяг у Грімаля, і не надовше. Кліщ пронюхав кров. Кілька років сидів він тихо й очікував. Тепер він падав, не маючи ніякої надії. Тому й поводився з такою впевненістю.

Вони перетнули крамницю, Бальдіні відчинив кімнату з боку річки — там була комірчина й воднораз майстерня та лабораторія, де варили мило, розмішували помади та наливали ароматизовану воду в череваті пляшки.

— Сюди! — сказав Бальдіні, показуючи на великий стіл біля вікна. — Поклади їх сюди!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Некто Лукас , Кира Стрельникова

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Земля
Земля

Михаил Елизаров – автор романов "Библиотекарь" (премия "Русский Букер"), "Pasternak" и "Мультики" (шорт-лист премии "Национальный бестселлер"), сборников рассказов "Ногти" (шорт-лист премии Андрея Белого), "Мы вышли покурить на 17 лет" (приз читательского голосования премии "НОС").Новый роман Михаила Елизарова "Земля" – первое масштабное осмысление "русского танатоса"."Как такового похоронного сленга нет. Есть вульгарный прозекторский жаргон. Там поступившего мотоциклиста глумливо величают «космонавтом», упавшего с высоты – «десантником», «акробатом» или «икаром», утопленника – «водолазом», «ихтиандром», «муму», погибшего в ДТП – «кеглей». Возможно, на каком-то кладбище табличку-времянку на могилу обзовут «лопатой», венок – «кустом», а землекопа – «кротом». Этот роман – история Крота" (Михаил Елизаров).Содержит нецензурную браньВ формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Михаил Юрьевич Елизаров

Современная русская и зарубежная проза