Стихи на украинском языке. Авторские переводы.

Вірші Українською мовою

***

Ще блукають відгуки мови,

Відбиваючись з серця луною…

Та зотліли колишні обнови…

Місяць човником наді мною…

А колись був серпом золотавим,

І сніжинки кружляли, мов зорі…

Залишились пташині октави…

У житті однім – дві різні долі…

***

Часом буває здається,

Що світ розколовся мов крига,

Вибухнув в нетрях ночі,

Уламки падають в небо.

І кожен зорею зветься,

Що крутить вселенська дзиґа.

Та марно вдивляються очі,

Шукаючи барви Феба.

Бурштинами лід франтує,

Веселками полихає,

Так начебто вабить свято

Злетіти у мрячний шлях.

Та марно кликати всує,

Коли до нас не лунає,

Ні звука… Хоч слів багато,

Всі порохом на вустах.

***

Що ти маєш мені сказати?!

Все дарма, лише пара з роту.

Золоті неспроможні грати

Душу втримати від польоту.

Кам’яниця, немов ялинка

Новорічна, с зорею в стрісі…

Та миліше пожухла стеблинка

На весняній проталині в лісі.

Хай думки мої не гонорові,

Та твій розум даремно марить,

Коли в людях нема любові,

То ніщо вже їм не зарадить.

***

Прочини нам Боже брами

До казок,

Дай комедії, не драми,

За зразок.

Ну не брами, хоч би двері

Відчини,

В світ без кривди та імперій,

Без війни.

Ну не двері, хоч кватирку

Нам Відкрий,

Залиши нам хоч шпаринку

В світ надій.

Що ми грішні, безпорадні,

Нам даруй.

Наші вежі шоколадні

Добудуй.

Дай нам сил, щоб відцуралися

Пітьми.

Ми як були, так зосталися

Дітьми…

***

Отвори нам, Боже, брамы,

В мир добрей,

Дай комедии, не драмы,

В беге дней.

Ну не брамы, хоть бы двери

Нам Открой,

В мир наполненный доверьем,

Не войной.

Хоть бы форточку: в мир сказки

Заглянуть,

Чтоб надежды влились краски

В тяжкий путь.

Мы смешны, неадекватные

Порой.

Наши башни, шоколадные,

Дострой.

В перепутьях судеб бьёмся…

Вразуми.

И взрослея, остаёмся

Мы детьми.

***

Сніг осідав, з хмар насував туман…

Кружляв і падав в біль аероплан,

Руйнуючи всі плани і прикмети,

Урівнюючи всі пріоритети.

Сніг забивав щілини, в вікна бив …

Мотор вже не ревів, натужно вив …

Лунали, вітру вторячи, ридання,

Що це з життям навіки розставання …

Хто зі страху холонув, хто молився…

Стихії гра, чи долі злий каприз?!

Він не летів, він просто падав вниз …

Яскраво сніг у світлі золотився …

***

Снег оседал. И с ним, попав в буран,

Скользил, срываясь вниз, аэроплан.

Он падал, руша планы и приметы,

Уравнивая все приоритеты…

Снег забивался в щели, в окна бил…

Мотор и не ревел уже, а выл…

И, с ветром в унисон, неслись рыданья,

Что никогда не сбудутся свиданья…

Кто в страхе стыл, кто истово молился…

Игра стихии, иль судьбы каприз?!

Он не летел, он просто падал вниз…

В прожекторах снег ярко золотился…

***

Я розчинилась у повітрі,

Мене не стало,

Так хмара, що у рвучкім вітрі

Маревом стала,

Так вечір, що у нетрях ночі в темряві згинув.

Я розчинилась у повітрі, як кільця диму.

Я розчинилась у повітрі?

У снах й безсонні,

У поговірках, у повір‘ї,

В твоїй долоні.

Я ніби йшла і зупинилась.

Ніхто не знає.

Я розчинилась! Розчинилась!

Мене немає.

А ти живеш. Тобі не дивно?

Скажи на милість.

Тобі не боляче? Не зимно? -

– Я розчинилась.

Ніхто тобі вже не подзвонить, не потурбує.

Ніхто твоєї вже любові не потребує.

***

Я растворилась в каждодневье,

Меня не стало,

Распалась, как туман осенний,

Как сон опала.

Так вечер тает, в тьму ночную,

Скользя незримо.

Я здесь, и я не существую,

Как кольца дыма,

Как в небе облачная дымка,

Ночные тени…

Я стала просто невидимка,

В сетях мгновений.

Я расплылась по струям ветра,

Твоим ладоням,

Пустым вопросам без ответа,

Полночным болям…

Я шла, и вдруг остановилась,

Как смерч над полем…

Я растворилась! Растворилась!

Меня нет боле…

А ты живешь. Тебе привольно?

Скажи на милость?

Тебе не холодно? Не больно? –

Я растворилась.

Никто тебе не позвонит,

Не потревожит,

Лишь одиночество щемит,

Печали множит…

Ты обернёшься, в беге дней,

А я не рядом…

И никому любви твоей

Уже не надо.

***

І нічого більш не треба…

Подумки в Душі стояти,

Краєм долі, просто неба,

Просто Милості благати.

Не собі. Бо так важливо,

Щоби з нами поруч, миром,

Крокували, немов диво,

Ті, кого кохаєм щиро.

Переводы

Андреи Межеричер

https://www.stihi.ru/2016/11/19/4044

«А много ль нам надо на этой земле?

Не много, не много, не много.

Чтоб мир наступил и в душе и в стране,

Чтоб люди поверили в Бога,

Чтоб пахло не порохом, хлебом с печи,

Чтоб дети на фронт не ходили,

Чтоб меньше работы имели врачи,

Чтоб люди друг друга любили!

Наверно так трудно все взять, изменить?

Не трудно, коль будем стараться.

Лишь нужно весь мир как себя полюбить,

Лишь нужно всем вместе обняться,

Оставить обиды, вражду позабыть,

А помнить о Боге и детях.

И мир воцарится и будем мы жить

Счастливей счастливых на свете!»