Читаем Наталка Полтавка полностью

Читать

Наталка Полтавка

Іван Петрович Котляревський

Драматургия / Классическая проза18+

Іван Петрович Котляревський. Наталка Полтавка

Опера малороссийская в 2-х действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:

В о з н ы й Т е г е р в а к о в с к и й.

Г о р п и н а Т е р п и л и х а - вдова старуха.

Н а т а л к а - дочь ее.

П е т р о - любовник Наталки.

М и к о л а - дальний родственник Терпилихи.

М а к о г о н е н к о - выборный села.

Действие І

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу, Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (2)Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.(2)Єсть же люди, що і моїй завидують долі, Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? (2)Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці? Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. (2)Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. (2)Полетіла б я до тебе, та крилля не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2)До кого я пригорнуся, і хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить. (2)

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене - і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

Явление 2

Наталка и Возный

В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим ім'ярек.

Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2От юних літ не знал я любові, Не ощущал возженія в крові;Как вдруг предстал Наталки вид ясний, Как райский крин, душистий, прекрасний;Утробу всю потряс;Кров взволновалась, Душа смішалась;Настал мой час!Настал мой час; і серце все стонеть;Как камень, дух в пучину зол тонеть. Безмірно, ах! люблю тя, дівицю, Как жадний волк младую ягницю.Твой предвіщаєть зрак Мні жизнь дражайшу, Для чувств сладчайшу, Как з медом мак.Противні мні Статут і розділи, Позви і копи страх надоїли;Несносен мні сингкліт весь бумажний, Противен тож і чин мой преважний.Утіху ти подай Душі смятенной, Моєй письменной, О ти, мой рай!

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

В о з н ы й. Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Перейти на страницу: