Читаем Морбакка полностью

Дівчатка Лаґерльоф перемовляються між собою, мовляв, ніде не видно пані Гедди. Вона, щоправда, уже давно не живе в Емтервіку, але вони однаково сподівалися на її приїзд і щось цікавеньке. Без неї сімнадцяте серпня було не таке.

А ось з’являються і найближчі сусіди. Парох Мілен з синами перебрався до іншої парафії. Сьогодні цибатий і вродливий парох Ліндеґрен і його дрібненька мила дружина прийшли пішки зі своєї плебанії. З іншого сусіднього хутора, з Нижньої Морбакки, приходять батечко Улав і матінка Черстін.

Звісно, вони не єдині з заможних селян, які хочуть привітати лейтенанта Лаґерльофа з днем народження. Дядечко Юн Ларссон з Сьодра Оса, найбагатший на парафії, приїхав зі своєю донькою. І депутат ріксдаґу від Бевіка з дружиною, і церковний староста, теж з дружиною.

Оскільки нікого спеціально не запрошували, дівчаткам, стоячи на веранді з лейтенантом Лаґерльофом, цікаво роздивлятися прибулих. Найбільше вони чекають на старого Яна Аскера. Лиш би йому нічого не завадило приїхати!

Вони намагаються порахувати гостей, але це марна справа. Гості стікаються з усіх-усюдів. Може, й сотня набереться? Їм страшенно цього хочеться. Уявляєте, як неймовірно звучатиме, коли хтось скаже, що сімнадцятого серпня у Морбацці зібралася сотня гостей!

Але зустріч гостей — ​це лише вступ до справжнього бенкету. Як кавування на моріжку. Дітям дуже хочеться, щоб ця прелюдія уже зосталася позаду.

Нарешті свято починається. Духовий секстет зі своїми блискучими інструментами вишиковується перед верандою. Чоловіки беруть під руку дам, лунає марш, і пари під музику рушають садом до маленького парку.

Усі збираються навколо столу, заставленого келихами з бішофом і пуншем — ​у Морбацці ніколи не подавали вино. Усім роздають напої. І відразу стає зрозуміло, що настала мить для виголошення промов і тостів на честь лейтенанта Лаґерльофа.

Інженер Ерік Нурен і депутат ріксдаґу Нільс Андерссон, і пан Нільссон з Вістеберґа стоять зі своїми промовами наготові. Усі троє почуваються нерішуче, ніхто не хоче випереджати іншого з вітальним словом.

— То що, ніхто не відважиться? — ​питає лейтенант.

Йому не до вподоби урочистості, він хотів би швидше покінчити з цією частиною програми.

Раптом у нього за спиною чується дзвінкий голос із виразним стокгольмським акцентом, а коли він обертається, з кущів виходить красуня-циганка й пропонує йому поворожити. Бере його ліву руку у свої руки й починає читати лінії на долоні.

Торік узимку лейтенант Лаґерльоф дуже тяжко хворів і, щоб відновити здоров’я, знову поїхав цього літа в Стрьомстад. Циганка читає з долоні про всі його подвиги й пригоди в цій мандрівці, ба більше, викладає їх у віршах. Потішно і водночас нахабно та єхидно, публіка сміється, а лейтенант дуже задоволений.

— Ну, Геддо, ти в нас неперевершена, — ​каже він.

Гедда підіймає келих, вигукує «ура» під фанфари секстету й оглядається на трьох ораторів.

— Прошу вибачення, що завадила! Тепер ваша черга!

— Місцеві представники зазнали фіаско, пані Гедберґ, — ​каже інженер Нурен.

Тієї миті десь далеко в саду звучить кларнет Яна Аскера. Між деревами миготять блискучі шоломи й обладунки.

Виявляється, що Ян Аскер і дзвонар Меланоз зустріли дорогою трьох безсмертних богів — ​Фрейю, Одіна й Тора, які прямували в Морбакку, але заблукали. Вони допомогли безсмертним, і ті ось-ось прийдуть і самі виголосять свою промову.

Ні, не промову. Троє богів заспівали на мелодію відомої пісні «Прийди, ясний травню, поглянь навколо». Вони співали геть про все, що збудував і створив у Морбацці лейтенант Лаґерльоф. Кожне слово правдиве. Публіка не стримує сліз. Лейтенант теж зворушений поезією старого друга.

— Меланоз нині незрівнянний, — ​промовляє він. — ​Сьогодні, Геддо, таки верховодять місцеві.

Так гарно й урочисто починається свято. Потім гості розсіюються садом, розглядають ягідні кущі й вишневі дерева, дехто навіть куштує яблука астраханського сорту, щоб спробувати, чи вже достигли.

Трохи згодом знову чутно фанфари. Чоловіки знову беруть під руку жінок і ведуть їх із саду в будинок, піднімаються стрімкими східцями на піддашшя.

На горищі перед невеликою сценою з білою завісою облаштована глядацька зала. Увесь театр — ​прекрасний витвір пані Лаґерльоф.

Після короткого очікування завіса піднімається і починається алегорична співана вистава, написана того ж ранку Уріелем Афзеліусом — ​«Монах і танцівниця».

Дія відбувається у день народження лейтенанта Лаґерльофа — ​сімнадцятого серпня 1819 року. Біля колиски новонародженого з’являються не звичайні феї, а дві символічні постаті — ​монах і танцівниця. Танцівниця хоче зростити з хлопчика веселого, життєрадісного кавалера, а монах — ​поважного, аскетичного чоловіка. Після жвавої суперечки вони домовляються, що кожний відповідатиме за свою половину життєвого шляху морбаккського немовляти. Іншими словами, спершу хлопець житиме веселим життям молодого офіцера, а згодом, у другій половині життя, споважніє й оселиться в монастирі, тобто в Морбацці, проводитиме свої дні у тверезості, чинитиме добрі справи.